Похід в кіно на Тачки-2

Сиджу в Київській Русі, скоро сеанс Тачок 2 починається. Я така вся гарненька в довжелезному платтячці і височезних босоніжках. По телику показують RUmusic, якісь маленькі хлопчаки чекають свого сеансу і грають в ігри на мобілках.

Як так вийшло, що я весь час вибираю фільми? Люблю я це діло! Звичайно, не заставляю нікого, все по компромісу. Одного разу мої друзі вибрали Вавілон нашої ери, я нашось пішла. Фє!!
Але взагалі завжди з фільмами везе.

Я так рада, що люди ще ходять в кінотеатри! Бо можна ж просто дома разом повтичить будь-які кінострічки. А так ця мода ще не старіє. В кіно ідуть з новими знайомими, на побачення, зі старими друзями. Іноді хтось приводить своїх друзів і ти ще й знайомишся. Іноді йдеш в кіно з тим, з ким не хочеш. Отак я страшенно не люблю! Ото почнуть бубніти тільки і заважати.
А іноді твій 'напарник' по кіно настільки тобі цікавий, що й того фільма не треба.
Гарно воно, завжди можна пообговорювати і поржать з чого є.

А ще раз ми пішли з подружкою на якись фільм, а коли виходили із залу, то зустріли наших двох знайомих. Виявляється, ми дивились одне і те ж і якось не помітились. Результат: потім 7 годин щирих теревенів.
Гарно тут пахне, кінозалом...

Чекайте, а скільки вже тут сиджу?! Так, Саша, бігом сюди!!!!!!

Досі немає. Він любить припізнитись. До сеансу 18 хв. І в нього квитки.
Охохо!

Сеанс почався, він на Львівській. Не люблю запізнюватись на фільми!! Грр. Подарую йому годинник.

Блін, цікаво, що там!!!!!!!!



-----

Їду назад в метро. Ноги ниють, три рази норовила впасти. Але ок, ще тримаюсь і стою.
Цікаві люди люблять метро, я за ними скучила, цими гіками.

Фільм.

Чудовий! 3Д нарешті якісне, знімали окуляри всього пару разів, згодились, що з ними ефект краще. Бо на Піратах нам дали якісь сонцезахисні 3Д окуляри, в яких у залі було все темним, включаючи екран. І мультик хороший, цікавий. Молодці, що витягли Сирника на перший план, він завжди приваблював. А ще сподобався переклад.

Ще раз привід полюбити дужче нашу мову. Нею жарти звучать кльовіше! Та й взагалі, спасибі їм за мульт. Сподобався сильно. Я навіть потім його закачаю, щоб посмакувати ще жарти.



Про що ще? Про погоду?
Чудовий дощ. Була би не напівхвора, промокла би в ньому разом із моїми новенькими замшевими босоніжечками(фото не моє). Це ж чудово! Кажуть, погода буде смурнішати, то в мене ще є шанс.




А взагалі настрій меланхолічний. Навіть занадто. І не питайте, чому він такий, будь ласочка.
Настільки меланхолічний, що на моєму платтячку в милу квіточку мені ввижаються вовки.

Published with Blogger-droid v1.7.2

Шукаєте щось цікаве?

Ось добірочка цікавинок:

• так звана візуальна цікава статистика тут
• список компаній, які прикидаються закордонними, а насправді є нашими тут
• тут дізнаємось, чому бути жінкою не так добре, як чоловіком?
• про міфи і правду можна прочитати тут (трохи помилок є, але факти варті того)
• дізнатись хоч що-небудь нове про Україну є шанс тут
• а який ви фрукт? ?  (я - 

  Банан

  Вы очень веселы и никогда не прекращаете шутить. Вы постоянно заставляете смеяться своих друзей. Вы заядлый враг лимона.)
• дізнатись, чи щасливі ви можна тут (я - щаслива!)
• бачили колись годинник, що працює від води? гляньте тут
• 10 наукових фактів про любоу тут
• поцікавитись про Шнобелівську премію запрошують тут
• на мильнобульбашкову феєрію гляньте тут

Це все поки що

Про вільний час

Страшно.
Лячно. Глянула на календар, там уже червень закінчується, а лічильник постів за цей місяць показує нещасну кількість - 1.
Тому й пишу.
Мабуть, це один з найнасиченіших місяців у моєму житті. Підйом тільки о 8-ій, потім весь день щось вчила. А нащо? Вже не треба.
Є й хороше - бо все погане колись закінчується. От уже і купа обновок, з них найголовніша - це оце  дитя. Я його вже люблю, бо зручне воно! Отаке. А ще там є колонки-собачки. А ще стільки всяких милих подаруночків, всі з мого вішлиста. Хороша все-таки штука, писати вішлисти. Отримуєш в подарунок тільки те, що хочеш! А ще накупили платтячок довжелезних гарненьких, босоніжки теж круті. Отак людина починає думати про нові речі, одразу приємно стає. І як воно діє? Краще за будь-які ліки.

Це ЗЛО ЗНО вже закінчилось, а настрій все ще чудовий. Так, результати не найкращі, розчарування присутнє, але настрій чудовий. І не тому, що більше немає що вчити, я впевнена, що є й багацько. Просто на даному етапі я справилась з усім і чекаю нових перешкод. Що не роби, а я радію, що вже кінець. Тепер треба гарно святкувати!

І що за люди, ці мої однокласники?! Не пройшло і три тижні як ми офіційно вже не школярі, а ми усі так здружились, наче ще одинадцять років пройшло. І причому двома класами. Як раніше один одного не помічали, а зараз побачили нарешті! Краще пізно, ніж ніколи, правда? Чи то ті тести таку дію на зближення мають? Хай їм грець, хоч що-небудь гарне в них є, їй-Богу.


Гарний новий альбом у MadHeadsXL, Українska (качати тут). Майже у всі соціальні мережі понаписувала:  facebook, twitter. По намаганням зберегти українську пісню схожі на фолк-гурт Божичі (качати тут). Проте MadHeads випустили пісні в обробці, тому вони привабливіші, можливо. Наприклад, пісня Чорні очка, ось кліп. Як на мене, чудова композиція! Одразу запам'ятовується. І щось воно таки чіпляє, така солодка мелодія у вуха, а не звичайнісінька чергова пісенька. Окремий плюс їм за те, що виставили альбом для безплатного закачування. Я таке вперше зустріла з першим альбомом Петра Наліча "Радость простых мелодий". Гарний спосіб в наших країнах хоч якимось чином отримати прибуток, враховуючи усі піратські сайти. Але скажу ще про альбом. Суперський!
І щодо гурту Божичі - то там взагалі нема що говорити. Такий автентичний саунд (ого, як заговорила) заставляє в залежності від пісні або тупцювати на місці або журитись про своє. Хочеться одразу "не забувати своє коріння", а ще вони мене надихнули на номер 79 зі мого списку: я вже визначилась з тим, що то саме буде:)

До речі, на це літо плани понавиробляти там багацько пунктів, так що чекайте мене, усі списки в електронних та паперових варіантах, я намірена вас позменшувати скоро!!!

Ну, це мабуть все. Як тільки з'явився вільний час, одразу помітився безлад у шафах, який треба негайно прибрати, три так і нескладених пазли, які вже в процесі, прошу, приєднуйтесь! Потім музичка нова і фільми усякі знаходяться і скачуються якось невимушено легко! А спілкуватись з людьми в цілому стало простіше. Вільний час, чи справді у тобі все діло?

Сподіваюсь походити по кінотеатрам. Так що чекайте оглядів фільмів скоро!
Усім дякую.

Кокіс, пам'ятаєш?

Якось на уроці української мови ми грали з Кокісом в гру. Вчителька, думаю, одразу це виявила і тихенько хіхікала з нас собі під ніс. Або ще краще - вгадувала, хто переможе. Так от, нудячись від конспектування, я придумала гру. Значить, стоїть на парті олівець. Саме стоїть, тобто перебуває у вертикальному положенні сам, без чиєїсь допомоги. Коли хтось занадто рухається, олівець від того падає. Задача гравця: якнайменше рухатись. Написані мною у записці правила гри Кокісу визвали у нього прилив сарказму щодо фрази "Mr. Карандаш". А я посміялась.
Так от, нескладно помітити, що спочатку рахунок писався тільки однією пастою - моєю, звісно. Проте потім щось певно погане трапилось, бо Кокіс втрутився. Тому є купа перекреслених своїх і дописаних чужих паличок у колонках "М" і "С".
А оте "примечание" я дописала, коли потрібно було покористуватись олівцем, а 'опонент' до мене при цьому так лукаво всміхнувся, мовляв, от ти програла, олівець аж геть впав.

*жах, якесь фе завиває в мене під вікнами!!*

Про що кажу?
Я хотіла нагадати всім, що такі от милі спогади дуже часто бувають. Коли враз - і все, як вчора. Стає смішно, дивно і приємно. А згодом - наче трохи й жаль, що то було дійсно не вчора.


Начебто й те, що я кажу - мізерне. Проте такі речі мають неабияку силу. Погодьтесь, якщо кожен з вас згадає щось таке тепле, у світі щось неодмінно переміниться.

Ось я, коли була зовсім малою, мала гарну історію. Був час, що я призабула, як виглядає місце, де живуть бабуся з дідусем. Ну, в кого не буває? :) Так цікаво, що я так сильно напружувалась згадати картинку, що пам'ять видала мені все уві сні. Правда, то було зовсвм неправдою, але... Через те, що я пам'ятала, що бабуся з дідом живуть на хуторі, я й собі уявила широченне поле, а посередині маленька хатинка, куди мене запрошують. І таааак страшно ставало!

А ще пам'ятаю, як батьки ховали від нас з сестрою подарунки. Напередодні нового року, наприклад. Ми вляглись типу "спати" 31-го, а вони там шарудять, подарунки запаковують і начебто старанно ховають за ялинку. І кажу вам, ніразу вони якісно цього не зробили, я кожнісінький раз перевіряла!


Або ще одне. В нашій сім'ї є надприємна традиція, яку я б хотіла "забрати" і в свою майбутню. Те, що це традиція, а не норма поведінки, ну по меншій мірі традиція українців, я зпозуміла по програмах Mtv "Sweet 16". У них так не роблять. А у нас в сім'ї, коли чийсь день народження, всі інші співжителі встають спеціально раніше трохи, збирають подарунки, квіти, і йдуть делегацією вітати сонного іменинника. Насправді той винуватець свята може, по секрету, прокинутись від шуму, все зрозуміти, і ледве заставити себе чекати на делегацію. Лежиш, ждеш. А всередині так лоскотно!! Хочеться посміхатись і трохи плакати. Лежиш, уявляєш, як вони прийдуть. Як співатимуть пісеньку, ти сміятимешся і сонно відкриватимеш очі. А потім вони так одним ніжним пластом на тебе накинуться, обнімуть, і зацілують. Бажатимуть усього, даруватимуть подарунки. А в голові в тебе єдина думка - Як же все прекрасно!!!! Щоб ви знали, такі ранки перемогли в номінації "найкращий початок дня". Чогось мені здається, що сестра, прочитавши це, трохи засумувала за нашими день-народженськими привітаннями зранку. Я мабуть теж так сумуватиму!

Гарно, коли є, що згадати. Пам'ятаю, як кожну чужу тітоньку порівнювала з мамою і співчувала, що жодна з них не така гарна, як вона. А сестра в мене була ідеалом не тільки краси, а й взагалі всього. Все рівнялась на неї. А двоюрідного брата так любила(досі ще дужче люблю!), що аж боялась його. А бабуся мене постійно з хвороб "витягувала".


Згадала такий епізод. Якось мамі розповідала, що їхала того дня в трамваї з бабусею, я навіть пам'ятаю, де то було. І побачила через вікно, що там якась парочка цілується. Я тоді спитала у бабусі, що то вони роблять, а вона нічого не сказала. І от, питаю я маму, що ж то вони дійсно робили там?
Мама відповіла, що кіно знімали.
Я повірила.

Я легко вірю взагалі.

Аня мене колись обманула... стерла все, що хтіла написать. Мало там чого мені Аня казала чи робила. Сенс в тому, що я вірила всьому.

А колись я з'їла цілу коробку Рафаело самотужки. Ні з ким не поділилась, упаковку сховала. Дивно, але весь вечір я сильно мучилась, сказати мамі чи ні. Але посміливішала, розплакалась і зізналась. Ще більш дивно, мама зреагувала спокійно.
Сказала, що я молодець, що розповіла.
Я повірила.

Одного разу я жила зі зведеною племінницею, легше назвати сестрою. Вона сама з Якутії, тому дуже здивувалась, зокрема, що в нас є послуга дізнатись час по телефону, тоді це було 060. Так от, я їй розповіла, що поки грає музика треба обов'язково встигнути сказати 'Алло, здрастуйте, а скільки годин?'. А після отриманної інформації неодмінно впихнути 'Дякую, до побачення'.
Вона повірила.


Гарні в мене ще є спогади. Приходьте якось на посиденьки, розповім ще!)

Published with Blogger-droid v1.6.8