Про випадкові зустрічі, любиму сестру та Редіссон.

Пишу цей пост в метро, бо на постой це awful timing, та ще й дійсно, поки строчу сюди, можу щось корисне зробити. Наприклад, дібратись додому. Побачим, чи встигну.
Так от, сьогодні щось вдень розболілась голова. Як казав Alex Olijnyk, він зазвичай в таких випадках слухає гурт Blackmore's night. От я за ним скучила!:(

Поки йшла додому, мене впізнала і побалякала зі мною одна знайома дівчинка, хороша. Я в своєму житті мала небагато випадкових зустрічей. Ха, на те вони й унікальні, що трапляються нечасто. Гарно, чи не так? Як на мене такі штуки завжди приємні. Знаєте, мабуть ото вам найбільше зараз потрібно, коли таке трапляється. Саме та людина, саме за таких обставин. Прекрасно:))

Далі напишу про свою КОХАНУ сестру. (Так, я пишу замовні статті-вам часом не треба?)
Насправді, я ïï сильно люблю. Жаль, що коли були малими я не надто це розуміла. Хоча, могла би я без любові, ну хоча б без пошани, повірити, що оті "пейси" - то начебто гарно?(так, я знову за своє). Ну, що сказати? Все зрозуміло і так. Якщо у вас немає брата чи сестри, то вам об'єктивно бракує тієï непідробноі любові та підтримки. Хоча, здавалось б, ну й що з того, що людина має такий статус? Як казала моя любима сестричка, назва чи статус рідноï людини ще нічого не означає. "Стосунки - це важка праця обох сторін; і ïx потрібно будувати." Ну не можу з нею не погодитись. Словом, скучаю за нею. Дякую тобі, Анкінськ, за твою безмежну підтримку і за те, що так за мене вболіваєш! Дуже тебе люблю!!!


В середу маю піти з ротері-пересротері в Редіссон. Якщо вірити Mr Джорджу, то це буде мій "контрольний вистріл". Тю. Ну, не про це зараз. Коротше, тут я хтіла написать, що дуже рада. Я туди йду, вже вдруге, не через батьків-багатіïв, чи бо сама маю великий статок, а бо моя школа мені допомогла. Я не кажу, як саме це було, як я хотіла цього чи ні. Я кажу, що отримала цей шанс показати себе перед тими людьми. Підтвердитись своïми же словами і переконаннями, не якоюсь там брехнею. Словом, мені це подобається, і не раз переконуюсь, що ми таки elite.


Ну от, я вже доïжджаю до 'Харківськоі'. Встигла:))
А я нічо, молодець.

П.С.1: от не люблю, коли панянки одягають такі, знаєте, огромезні шапкенціï. Часом хосеться ïм сказать: "Жіночко, а у вас на голові якись звірьок!!!" :D

П.С.2: Артеме, цей пост не вважай частиною нашого батлу. Бо мені надто закортіло, а ще й час був, щось пописати, + як же це в мене блог без слів захоплення своєю сестрою?!
Останній П.С.: хочу в кіно. "Бурлеск" чи "Викрутаси".

Blog Battle: Про самотність, людей, за якими скучаю, і те, чого хочеться

Не пройшло і 24 годин від тоді, як я помістила перший пост. як вже пишу наступний. Ну, що сказати, 83 відвідування за перші 6 годин мене дуже порадували (непалівно хвалюсь).

 Кажуть, чого не пишеш в ЖЖ? Ну, бо якось не пішло. Якесь не моє. Закортіло саме тут писать, не деінде. От і пишу поки потихеньку.

Насправді настрій фіговий. Про це і напишу. Вчора насміялась з цього ололо, а сьогодні зустрілась з таким самим абсурдом по відношенню до себе. Я не розумію, чому самотні люди здатні до таких відчайдушніх вчинків? Невже і я колись до такого "докачусь"?

От захотіла написати про щось дуже особисте і одразу відчула різку відразу до своєї однієї риси, ну і відразу, звичайно, до свого сподіваюсь поки що перманентного стану заклопотаної дівахи.
Маю одного чудового давнього друга, якого бачила останній раз у вересні, від чого дуже мучаюсь. Останнього разу, коли ми запланували зустріч, я викинула коник зі своєю отою хворобою, хай їй грець. Тепер всі наші переписки зводяться до "я скучаю" - "я тоже. жалко что не можем встретиться" - "угу". І що з цим робити??!!!
Маю ще одну таку людину. Моя краща подруга, яку дуже сильно люблю, яка мабуть єдина робить так, що з нею все поруч зупиняється і чекає наших наказів. Коли згадую це, розумію, що не можу нічого вдіяти і замість пожаліти про це корчу з себе безсердечного дибіла якому начебто пофіг, приїду я до неї на вихідні колись чи ні. Але хто б тільки міг побачити, про що насправді я думаю в такі миті!!!!
Але я дещо замовчую коли це все пишу. В мене буває таке:
Коли,наприклад, назначена з кимось зустріч, байдуже з ким: давнім другом, знайомим чи навіть власним дідом. Зазвичай прямо перед самою цією зустріччю я відчуваю такі дивні штуки в собі, з якими стараюсь ось вже скільки років боротись: мені...стрьомно. От банально стрьомно. Іноді мені настільки стрьомно, що я навіть не хочу нікуди йти. Я радію, якщо раптом все відміняється. За пару хвилин до того, як побачити того, кого чекаю, сидячи на якісь "домовленій лавочці" чи стоячи на "домовленій станції метро", я хочу, просто жахливо хочу... втікти. Втікти і сказати, що щось сталось, просто щоб мені не було так стрьомно. Чесно, ця дурня в мені мабуть найбільше не подобається. Ну який дибіл так робить?!

(тут на баланс треба про щось хороше розповісти, бо самій цей негатив набрид)
(включила плейлист Encouraging)

Чого мені зараз найбільше хочеться? Згадую, рік назад я хотіла тільки весни. Так набрид той холод, та невизначеність; то, що нарешті в мене з’явилось щось таке бажане і то, що той, хто все це приніс, так по-дибільному все закінчив. Та незалежно від тих всіх речей, я хотіла тільки весни. А насправді(по-секрету вам скажу), я хотіла просто зміни всього того бруду на щось нове. Багато людей тоді до мене так мило ставились, щоб втішити. А я думала, хоч і вдячна була, що то вони все роблять із ввічливості. (знову я за своє)

ЗАРАЗ я хочу великого струсу. От порівняти такий можна із зануренням у льодяну воду. Чи з першим поцілунком. Чи з найбажанішим подарунком. Ну, в кожного своє.
От я його хочу і одночасно розумію, що зовсім скоро я його отримаю. Бо скоро, кажу вам, я заб’ю на весь цей дибілізм, поїду до своєї любимої подруги, поживу в неї тиждень, заберу до себе її, нарешті побуду з нею і все забуду. Потім обов’язково зустрінусь зі своїм давнім другом. І безперечно зроблю так, щоб бачити його мінімум раз на місяць!!! Буду зустрічатись з сестрою частіше. Ну неможливо так за нею скучати!! А брати!!- з ними теж хочу бачитись так часто, як тільки зможу.
Я знаю, що дась мені той струс - мої близькі. Це єдине, що може мене змінити, вдосконалити, і
я просто занадто сильно всіх їх люблю!!

Первый блин

Отож, це мій перший "млинець", чи то мій перший пост... whatever
Вирішила собі і я створити блог, бо ото буває так хочеться пописати, поділитись, але нема з ким.

Про що ж розповісти? Ну, почати з незрозумілого чогось чи нудного - то означає набриднути і зробити так, що й самій читати оце буде складно. І про погане писати в першому пості якось не хочеться. Тому попишу про хороше.
От хоча б сьогоднішній день.
Хоч він іще не закінчився, але сьогодні був дуже хороший день. Як і більшість днів, коли в мене є час подумати про своє, "помедитувати", або ж коли в мене просто Є ЧАС.
Прокинулась сьогодні в гарному настрої, знаючи що все так, як повинно бути. А коли поверталась додому, йшла по тому морозі, їхала в метро, то думала про все на світі(я це дуже люблю). Останнім часом часто замислююсь про те, що у кожної людини є свої  дрібнички, про які (таке може бути?) ніхто ніколи не дізнається. От, наприклад, коли я їду в маршрутці, люблю сідати на одне й те саме місце. Не те щоб воно там якесь найзручніше чи що, просто от завжди туди сідаю, якщо є можливість звичайно. Коли там хтось сидить я його не виганяю(ну рідко дуже..). Чи, наприклад, є свої емоції і думки про окремі пісні. От мені подобається, що коли в плейлисті "the best" із 1964 пісень натикаюсь на одну з альбому "Confessions On The Dance Floor", я берусь його переслуховувати, обов’язково вимикаю режим shuffle, і мені реально дуже в кайф!! Хоч він не новий зовсім, і не всі пісні я смакую, але слухаю його повністю, бо...мені подобається що воно йде як один суцільний трек, тобто кінець одної плавно переходить в початок іншої. Такі альбоми рідко попадаються. У "ОЕ" такий є("GLORIA"), а більше й так не пригадаю.

Усе, до чого веду, то це питання: Чи дійсно мені так і не буде кому порозповідать ці всі глупі дрібнички? Я знаю, що може й не варто, але все-таки..


Ох, закінчую, але відчуваю, що поставлена спочатку мета не набриднути не досягнута.
Ну що ж, отакий значить зараз настрій.
Взагалі, мені це дуже сподобалось, буду поміщати мабуть в кожен пост якусь пісню щоб зовсім нудно не було. Хай це буде трек із вищезгаданого альбому.