Не пройшло і 24 годин від тоді, як я помістила перший пост. як вже пишу наступний. Ну, що сказати, 83 відвідування за перші 6 годин мене дуже порадували (непалівно хвалюсь).
Кажуть, чого не пишеш в ЖЖ? Ну, бо якось не пішло. Якесь не моє. Закортіло саме тут писать, не деінде. От і пишу поки потихеньку.
Насправді настрій фіговий. Про це і напишу. Вчора насміялась з цього ололо, а сьогодні зустрілась з таким самим абсурдом по відношенню до себе. Я не розумію, чому самотні люди здатні до таких відчайдушніх вчинків? Невже і я колись до такого "докачусь"?
От захотіла написати про щось дуже особисте і одразу відчула різку відразу до своєї однієї риси, ну і відразу, звичайно, до свого сподіваюсь поки що перманентного стану заклопотаної дівахи.
Маю одного чудового давнього друга, якого бачила останній раз у вересні, від чого дуже мучаюсь. Останнього разу, коли ми запланували зустріч, я викинула коник зі своєю отою хворобою, хай їй грець. Тепер всі наші переписки зводяться до "я скучаю" - "я тоже. жалко что не можем встретиться" - "угу". І що з цим робити??!!!
Маю ще одну таку людину. Моя краща подруга, яку дуже сильно люблю, яка мабуть єдина робить так, що з нею все поруч зупиняється і чекає наших наказів. Коли згадую це, розумію, що не можу нічого вдіяти і замість пожаліти про це корчу з себе безсердечного дибіла якому начебто пофіг, приїду я до неї на вихідні колись чи ні. Але хто б тільки міг побачити, про що насправді я думаю в такі миті!!!!
Але я дещо замовчую коли це все пишу. В мене буває таке:
Коли,наприклад, назначена з кимось зустріч, байдуже з ким: давнім другом, знайомим чи навіть власним дідом. Зазвичай прямо перед самою цією зустріччю я відчуваю такі дивні штуки в собі, з якими стараюсь ось вже скільки років боротись: мені...стрьомно. От банально стрьомно. Іноді мені настільки стрьомно, що я навіть не хочу нікуди йти. Я радію, якщо раптом все відміняється. За пару хвилин до того, як побачити того, кого чекаю, сидячи на якісь "домовленій лавочці" чи стоячи на "домовленій станції метро", я хочу, просто жахливо хочу... втікти. Втікти і сказати, що щось сталось, просто щоб мені не було так стрьомно. Чесно, ця дурня в мені мабуть найбільше не подобається. Ну який дибіл так робить?!
(тут на баланс треба про щось хороше розповісти, бо самій цей негатив набрид)
(включила плейлист Encouraging)
Чого мені зараз найбільше хочеться? Згадую, рік назад я хотіла тільки весни. Так набрид той холод, та невизначеність; то, що нарешті в мене з’явилось щось таке бажане і то, що той, хто все це приніс, так по-дибільному все закінчив. Та незалежно від тих всіх речей, я хотіла тільки весни. А насправді(по-секрету вам скажу), я хотіла просто зміни всього того бруду на щось нове. Багато людей тоді до мене так мило ставились, щоб втішити. А я думала, хоч і вдячна була, що то вони все роблять із ввічливості. (знову я за своє)
ЗАРАЗ я хочу великого струсу. От порівняти такий можна із зануренням у льодяну воду. Чи з першим поцілунком. Чи з найбажанішим подарунком. Ну, в кожного своє.
От я його хочу і одночасно розумію, що зовсім скоро я його отримаю. Бо скоро, кажу вам, я заб’ю на весь цей дибілізм, поїду до своєї любимої подруги, поживу в неї тиждень, заберу до себе її, нарешті побуду з нею і все забуду. Потім обов’язково зустрінусь зі своїм давнім другом. І безперечно зроблю так, щоб бачити його мінімум раз на місяць!!! Буду зустрічатись з сестрою частіше. Ну неможливо так за нею скучати!! А брати!!- з ними теж хочу бачитись так часто, як тільки зможу.
Я знаю, що дась мені той струс - мої близькі. Це єдине, що може мене змінити, вдосконалити, і
я просто занадто сильно всіх їх люблю!!
тема для tem's vision: я знаю, треба зазначити відмінну від свого поста тему але
Чого зараз найбільше хочеться??
Кажуть, чого не пишеш в ЖЖ? Ну, бо якось не пішло. Якесь не моє. Закортіло саме тут писать, не деінде. От і пишу поки потихеньку.
Насправді настрій фіговий. Про це і напишу. Вчора насміялась з цього ололо, а сьогодні зустрілась з таким самим абсурдом по відношенню до себе. Я не розумію, чому самотні люди здатні до таких відчайдушніх вчинків? Невже і я колись до такого "докачусь"?
От захотіла написати про щось дуже особисте і одразу відчула різку відразу до своєї однієї риси, ну і відразу, звичайно, до свого сподіваюсь поки що перманентного стану заклопотаної дівахи.
Маю одного чудового давнього друга, якого бачила останній раз у вересні, від чого дуже мучаюсь. Останнього разу, коли ми запланували зустріч, я викинула коник зі своєю отою хворобою, хай їй грець. Тепер всі наші переписки зводяться до "я скучаю" - "я тоже. жалко что не можем встретиться" - "угу". І що з цим робити??!!!
Маю ще одну таку людину. Моя краща подруга, яку дуже сильно люблю, яка мабуть єдина робить так, що з нею все поруч зупиняється і чекає наших наказів. Коли згадую це, розумію, що не можу нічого вдіяти і замість пожаліти про це корчу з себе безсердечного дибіла якому начебто пофіг, приїду я до неї на вихідні колись чи ні. Але хто б тільки міг побачити, про що насправді я думаю в такі миті!!!!
Але я дещо замовчую коли це все пишу. В мене буває таке:
Коли,наприклад, назначена з кимось зустріч, байдуже з ким: давнім другом, знайомим чи навіть власним дідом. Зазвичай прямо перед самою цією зустріччю я відчуваю такі дивні штуки в собі, з якими стараюсь ось вже скільки років боротись: мені...стрьомно. От банально стрьомно. Іноді мені настільки стрьомно, що я навіть не хочу нікуди йти. Я радію, якщо раптом все відміняється. За пару хвилин до того, як побачити того, кого чекаю, сидячи на якісь "домовленій лавочці" чи стоячи на "домовленій станції метро", я хочу, просто жахливо хочу... втікти. Втікти і сказати, що щось сталось, просто щоб мені не було так стрьомно. Чесно, ця дурня в мені мабуть найбільше не подобається. Ну який дибіл так робить?!
(тут на баланс треба про щось хороше розповісти, бо самій цей негатив набрид)
(включила плейлист Encouraging)
Чого мені зараз найбільше хочеться? Згадую, рік назад я хотіла тільки весни. Так набрид той холод, та невизначеність; то, що нарешті в мене з’явилось щось таке бажане і то, що той, хто все це приніс, так по-дибільному все закінчив. Та незалежно від тих всіх речей, я хотіла тільки весни. А насправді(по-секрету вам скажу), я хотіла просто зміни всього того бруду на щось нове. Багато людей тоді до мене так мило ставились, щоб втішити. А я думала, хоч і вдячна була, що то вони все роблять із ввічливості. (знову я за своє)
ЗАРАЗ я хочу великого струсу. От порівняти такий можна із зануренням у льодяну воду. Чи з першим поцілунком. Чи з найбажанішим подарунком. Ну, в кожного своє.
От я його хочу і одночасно розумію, що зовсім скоро я його отримаю. Бо скоро, кажу вам, я заб’ю на весь цей дибілізм, поїду до своєї любимої подруги, поживу в неї тиждень, заберу до себе її, нарешті побуду з нею і все забуду. Потім обов’язково зустрінусь зі своїм давнім другом. І безперечно зроблю так, щоб бачити його мінімум раз на місяць!!! Буду зустрічатись з сестрою частіше. Ну неможливо так за нею скучати!! А брати!!- з ними теж хочу бачитись так часто, як тільки зможу.
Я знаю, що дась мені той струс - мої близькі. Це єдине, що може мене змінити, вдосконалити, і
я просто занадто сильно всіх їх люблю!!
тема для tem's vision: я знаю, треба зазначити відмінну від свого поста тему але
Чого зараз найбільше хочеться??
Немає коментарів:
Дописати коментар