Про жахливий день

Боже, чому люди так часто і так багато брешуть?
З посмішкою на обличчі чи без, усвідомлюючи свою брехню, відчуваючи якийсь сором чи ні, клянучись що це останній раз або ні. Для когось це випадок, для когось- професія.  Знайома розповідає про успіхи свого племінника. Ну хто вони тобі? Ну нащо вони тобі? Ондо скільки проблем в самого. Посмієшся, цікавишся, вдаєш радість. Навіщо?! Скажете: ой ні, неправда, я щиро реагую на таке все. Тю, я б теж таке висказала, як прочитала. Але це брехня. Підсвідомо ви себе настроюєте на такі емоції. Вам вони непотрібні, але є команда і ви виконуєте її. І от "получай" - широка посмішка за якогось там племінника. 
Одного прикладу замало. Ми брешемо про все на світі. Про почуття, думки, події, явища, людей, процеси, інформацію, слова, настрої. Ми брешемо про брехню. Для себе чи для інших, все ж ми це робимо постійно. Я не кажу: ой який жах нащо ви люди брешете?. Я кажу, хм а нащо? Дійсно,  подумати якщо,  причини різні ж. Адже хтось може порадуватись за іншу людину награно для того, щоб проявити свою симпатію. Щоб налагодити контакт з людиною. Та безліч причин є. Словом, знаєте, дістала мене ця брехня. І моя в першу чергу. Хоча насправді в дану мить я не вважаю, що "І моя в першу чергу." . А ще мене бісить коли говорить хтось одне, а, блін, очі ж зовсім інше видають.


Ну досить про це.

Сьогодні в мене був жахливий день. Хоча, знаєте, епізодами він гідно претендував на найкращий в житті. Однак, ось ще пару його годинок пройде і він скінчиться, а я стільки всього пережила. Перше погане - це те, що багато була одна.

People watching was a sport in this city and I was one of the team captains. One of the best.

 Люблю думати про все на світі, але опісля стає сумно і самотньо.
Потім я благополучно замерзла. Часом ті бєшені сніжинки гуртом мені бились об лице і я цього не відчувала бо мабуть шкіра заморозилась, хто його зна. Темно, абсолютно безлюдно. Тільки ти і неспроможність іти далі. Жах. Я хочу цей тиждень пошвидше прожити бо ненавиджу мороз.
А потім ще щось сталось у мого друга. Я за нього дуже переживаю. Хоч сам каже що все хай буде, як є, і зовсім проти моєї допомоги і мало може балякать але мені неспокійно(дуже легко сказано). Хочете вірте, хочете ні, а заради нього я ладна вже ото дзвонити комусь, кричати, плакати, словом робити все, аби тому було краще, і мені як наслідок теж. Щось коментувати це не надто хочеться. Досить вже такої особистої інформації.
А ще, знаєте, не люблю я такі сумні пусті дні. Мало, мабуть музики слухала, чи шо.




Ну  от, що ще б написать...
(Плавно перейду до своїх задумів щодо наступних постів)
В п’ятницю нарешті зустрілась зі своїм давнім другом. Скільки ми вже.. 3 роки добре спілкуємось, так? Ну от. Хороший він у мене. Таких ще пошукай - не знайдеш. Так от. Так, як на посиденьки з друзями останнім часом ну дуже рідко ходжу, то скажу вам, дівчата: як же приємно, коли за тобою "ухажують"(не знайшла укр відповідника)!! Ну, хоч це і банально, але, мабуть, це найприємніше на світі - оця мила турбота, яку вони до нас проявляють. Словом, дуже давно ношу в голові ідею написати чисто дівчачий пост. Чекайте;)

Оце і все на сьогодні. Про інші новини читайте в наступних постах.
(якась заїжджена фраза з новин, так?)
ПС: Артем, знову позачергове. Коли ти відновиш батл???? :(