Як я відпочиваю

Все почалось зненацька, взяли і вирішили поїхати. І поїхали. Я поспала тоді годинки три, зраночку прибули до автостанції. Всілась і одразу намостила собі навушники, щоб дрімать. А за день до цього ж накачала всілякого музла собі. Першим пішов дебютний альбом Бумбокса. Слухала, кайфувала і дивувалась: "Чому ж вони зараз такого не створюють?". Ото ж як почуєш перші нотки свисту і ось це "Свій захисний екрааан, ти вмикаєш коди я проходжу поооруч..." то одразу стає чудово. Все погане забувається, стає легко і приємно. А "Бобік" чого вартий?! Жаль. Такого більше нема.

А потім увімкнувся Армстронг. Під нього спати, скажу вам, - така насолода! І сни неперевершеної краси. Ось так майже всі чотири години пробула, у солодких снах. Бо ніколи не розуміла, коли бажають солодких снів. Нарешті провідчувала, що воно за таке.

Потім прибули, зайшли до прабабусі. Так гарненько, коли в тебе така хороша родина, як у нас. Не велика, не відома чимсь, а от саме хороша. Поясню примітивно. Це коли хочеться бути з родиною. І подовше.

В нас було все. Чи не вперше зібраламь чудова компанія: бабуся, дідусь і всі їх п'ять внуків. Зараз згадую про ті дні як про ідеальний час.
Якесь чарівне місце - ніхто тебе не тримає і не силує. Моральна і фізична абсолютна свобода.

В нас дійсно було все. І рибалка (вдала й не дуже), і банька, і голосні співи, і сюрпризи бабусі з дідом, і фотки на зеніт, і рахування зірок лежачи на даху, і величезне багаття, і посиденьки, і походеньки, і поцілунки, і обійми, і песик-найкращий друг, і охапка худих малих кошенят, і величезні прийоми їжі, і спогади, і привітання, і мрії, і ржака ("Сільські забави"), і гучна музика, і спільна праця, і палюче сонце, і вітерець, і ранкові приємненькі "доброго ранку", і нічні лагідні "добраніч", і ігри, і масове післяобіднє валяння-дрімання, і польові найніжніші квіти, і пізнавання, і радість, і кайф. Ні з чим не зрівняти оце відчуття, що ти є частиною одного цілого. Що ти важливий і потрібний.
А з іншого боку, мобільні телефони ніде не пашуть, зв'язку аніякого нема. Всі оці нитки, за які смикали тебе всі навколо, зникли. Для мене це звучить райською насолодою, бо часом так кортить кудись втікти. Раз я от взяла і пішла. Взяла телефон, нащо не знаю, потім увімкнула там музичку. Зайшла вже далеченько, потім враз зупинилась і почала рвати квіти. Такі наймиліші. Боже, як же це офігезно, без думок під голосну музичку формувати букетики, думати про ніщо і про все водночас. Така терапія, що ого-го!! Або ще гарно просто так наодинці бродити по величезному вільному простору. Так ціную ці миті щастя!!!

Гарно одній. А потім повертаєшся назад, а там твої рідні, милі, хороші.


Хочу туди ще.

Published with Blogger-droid v1.7.4