Усім великий привіт!

Чомусь скучила за постами про не надто важливі речі, про буденність і мої звичайні думки. Скучила за тим, щоб перейти на пусту сторінку, почати друкувати і не знати, про що саме цей, власне, текст. Отож готуйтесь читати отаке далі.

Приїхала вчора додому, а післязавтра знову їду. Мабуть дуже ціную цей час, воно ж суцільна насолода. Останні дні літечка, так не схожі на спеку і духоту, вже більш цінуються, бо наче хочеш встигнути доробити свій список "Що зробити цього літа". Та ще й впевнено знаєш: будуть речі, які так і не встигнеш доробити. Але все ж гарний зараз час.
Хочеться й окунутись в буденність, як я писала в попередньому пості. Відчути себе частиною механізованої системи, відредагованого суспільства (якісь дивні слова лізуть, переписувати принципово не буду). Проте повертатись до старого колективу завжди якось не так. Ні, спершу все чудово, ця мить лячності і новизни проходить, ти ностальгуєш по своїм знайомим і радієш, що от ви разом. Але варто промайнути тим хвилинам насолоди, як бачиш, чому вони всі так тебе дратували ще перед відпочинком. Згадуєш, від чого ти тікав, що так сильно набридло, чого так більше не хотів бачити. От така буря емоцій переповнює, не знаєш, чого в тобі більше: щастя від зустрічі чи огиди до неї.  Добре, коли колектив повністю новий, он як мені. А може й ні. Дізнаюсь - розкажу, як там.


Знаю-знаю, забагато уваги Ipod-у, але просто уявіть: річ, якою ви користувались щодня, по декілька разів на день, ваше основне, можна сказати, заняття, і тут БАЦ і нічого не працює. Ще й часу немає полагодити. Ще й слухаю на телефоні музику, а там її в порівнянні з тими 40 гігами на айподі її геть мало. От що за життя таке - постійно терпи. Складно ж!


Привезла від бабусі купу купезну яблук, от тільки що зробила гарний стакан фрешу з них, так це ж, скажу вам, справжня насолода!

А ще післязавтра їду до Львова з однією гарною хорошою дівчинкою. Насправді це тур одного відомо гурту, The Stranniks. Думаю, буде круто. Хоч і проведу свято 20-річчя незалежності України вдома за збираннями і приготуваннями. Але ж як же сильно воно того варте! Про цю поїздку, впевнена, ще прочитаєте на сторінках, як мого, так і Сашиного, блогів ( ось її).

Настрій хороший, хоч фізично - ну дуже. Крепатура ще з суботи, коли ми цілий день родиною копали картоплю, було так тяжко, але, все ж, ми впорались за однісінький день, так що все гарно. А крепатура пройде, варто лиш себе заставити піти в зал, що я неодмінно зроблю сьогодні, даю собі слово.

Не можу не повикладати фоток. От, наприклад, мого брата з бородою, зацініть:

Отак було спочатку йому(без бороди): 

   А тепер він такий:                  

 

А оце один з видів, які можна побачити, ідучи з села Балабанівка на хутір Богданівка(де я, власне, була):

А оце було якось ввечері:

Моя сестра :) :

Ось так ми ловили інтернет:)

Отак ми дуріли:

А це вже ми маємо їхати:

Я з братиками:

Але це, мабуть, і все. Більше таких вільно плаваючих в голові думок немає, так що й писати вже нічого. Сподіваюсь, ні, впевнена, поїздка буде кльовою. І все вдасться. Тому кажу всім поки що "До побачення!", повертаюсь і йду. І оглядаюсь