А в мене все отак.
Вчора здивувалась з себе - дуже рідко таке відбувається. Навіть не знала, що можу так сильно шифруватись. Всередині творилось щось грандіозно страшне, а на вигляд я б сама не сказала. Це мабуть був мій максимум, коли отак беру і закриваюсь у собі. Мало того, ще й вдаю, буцім все чудово і так, як треба. Ах, як прикольно це аналізувати. Але прикольно тільки потому, а уявити, наскільки все по-жорстокому в муках тоді, мені дуже складно.
Оце і все, про що хотіла написати. Якщо побачите мене такою усміхненою і життєрадісною - мабуть, я вміло приховую свій жахливий настрій.
А, і ще дещо. Боюсь зараз сказана фраза "Мене ніхто не розуміє" буде якраз правдивою. Що дуже боляче. Я так часто дарма сподіваюсь, що близька людина все зрозуміє по погляду - так ні, по натяку чи жестам - де там, коли й прямим текстом не спрацює. Таке відчуття, що я якась інша істота абсолютно, наче люди просто не можуть зрозуміти таку оце, як я.
І ще страшне. Я дивуюсь, як сильно можу ненавидіти когось, при цьому мило йому посміхаючись. Мені неприємно таке, жахливо. Але на захист скажу дещо. Так сильно не співпадають емоції і зовнішня маска тільки тоді, коли дійсно вимушена так приховувати. Зазвичай я просто замовчую і перериваю зв'язки. От зараз відчуваю, як же складно ненависть подавати як щось інше.
Але ні, я зняла окуляри - вмить навколо самі красунчики. І отак собі довгенько вже йду. Я в шоці - стільки закриватись, можна й себе закрити!! Коли вже буду себе вільно почувати, щоб показати справжні відчуття?! Сумно.
Вчора здивувалась з себе - дуже рідко таке відбувається. Навіть не знала, що можу так сильно шифруватись. Всередині творилось щось грандіозно страшне, а на вигляд я б сама не сказала. Це мабуть був мій максимум, коли отак беру і закриваюсь у собі. Мало того, ще й вдаю, буцім все чудово і так, як треба. Ах, як прикольно це аналізувати. Але прикольно тільки потому, а уявити, наскільки все по-жорстокому в муках тоді, мені дуже складно.
Оце і все, про що хотіла написати. Якщо побачите мене такою усміхненою і життєрадісною - мабуть, я вміло приховую свій жахливий настрій.
А, і ще дещо. Боюсь зараз сказана фраза "Мене ніхто не розуміє" буде якраз правдивою. Що дуже боляче. Я так часто дарма сподіваюсь, що близька людина все зрозуміє по погляду - так ні, по натяку чи жестам - де там, коли й прямим текстом не спрацює. Таке відчуття, що я якась інша істота абсолютно, наче люди просто не можуть зрозуміти таку оце, як я.
І ще страшне. Я дивуюсь, як сильно можу ненавидіти когось, при цьому мило йому посміхаючись. Мені неприємно таке, жахливо. Але на захист скажу дещо. Так сильно не співпадають емоції і зовнішня маска тільки тоді, коли дійсно вимушена так приховувати. Зазвичай я просто замовчую і перериваю зв'язки. От зараз відчуваю, як же складно ненависть подавати як щось інше.
Але ні, я зняла окуляри - вмить навколо самі красунчики. І отак собі довгенько вже йду. Я в шоці - стільки закриватись, можна й себе закрити!! Коли вже буду себе вільно почувати, щоб показати справжні відчуття?! Сумно.
Published with Blogger-droid v1.7.4
Прочитала все одним махом.Дуже цікаво,про Львів особливо,бо ми теж туди збираємось.Марись,не тримай у собі,не одягай маску і не закривайся,бо буде потім боляче і твоїм друзям,з ким ти просто перервеш зв"язок і тобі.Просто будь такою,яка ти є!! Я отак втратила подругу,вона просто викреслила мене,нічого толком не пояснивши.А якщо ти не така як усі,то це ж КРУТО!!! ТИ-особлива!
ВідповістиВидалитиСпасибі, Ольчику, буду триматись:)
ВідповістиВидалити