Буває, хочеш чогось дуже сильно.
Ні, навіть не так.
Не хочеш, а просто знаєш, що от-от це відбудеться. Що от настане час і все прийде. І все складеться, як ти собі в голові бачиш. Ніхто цього не казав - ти просто знаєш. Я навіть прикладів навести не можу, бо, ясна річ, це - дуже особисте та ще й у кожного різне. І ось, живеш потихеньку. Дні, роки летять, а ти тільки час від часу згадуєш про те, "що скоро настане" і трохи радієш.
Але доки ж чекати? Невже так можна, кожного разу - хибне припущення, і заново заспокоювати себе, що все переміниться, - це все марно.
А я тут подумала. Причина ж банально в тому, що:
а) ще не час
б) ніколи не час = цього не має бути.
Отак все просто. І, повірте, коли спробувати так для себе пояснити, в чому реально справа, стає набагато легше, ніж коли постійно себе запевняти у чомусь.
Ах закортіло поділитись з вами частинкою свого замороченого світу, це ж приємно!
Є в мене на площадці гарних сусідів трохи. З однією тітонькою часто зранку виходим в унісон, вітаємось, в ліфті ще про щось потеревенимо, а потім обов'язково, як виходимо з під'їзду, прощаємось. "До побачення!" - "Щасливо".
І геть дрібниця ж. Проте приємності і щасливості на всенький день наповну стає!
А ще є дядечко милий. Частіше зустрічаємось, коли я біжу увечері в залу, а він з дочкою гуляє. Я, як звичайно, кажу йому з посмішкою "Добрий вечір". А він одного разу сказав просто так ""Привіт" з ще більш усміхненим обличчям. І що ти скажеш? Ну настрій сам стає таким, як треба!
І хіба тільки сусіди? І хіба тільки посмішка? І хіба тільки приємне слово? Міцні обійми? Озвучена симпатія? Зізнання в тому, що "заскучав"? Погляд, по якому все ясно? Погляд, по якому думаєш все ясно, а насправді нічого не ясно?? Цього всього більш ніж достатньо, щоб я писала от такі пости,щоб нє, навіть не в постах річ, геть ні.
Справа вся у тому, як я відчуваю той чи інший момент. Як я смакую. Моменти різні, а сприйняття то одне. І я та сама.
Одна проблема. Чи й не проблема геть.
Я, як губка, втягую в себе чужий настрій, ваш настрій, і потім воно само до мене ліпиться. Маю гарну легенду, можливо, буде цікаво.
Мама казала, що коли була мала, то дуже важливим було для мене те, як налаштоване оточення. Наприклад, коли вдарялась якось, то, перш ніж щось заводити, дивилась, як на це звертали увагу. Якщо прибігали і починали тішити - то плакала. А якщо увагу ніхто не звертав - то затихала. Так і живемо.
Ще дещо хочу втулити сюди. Завжди приємно дивує, коли співрозмовник говорить те, що ти теж мав на думці. А ще краще коли це одне з твоїх життєвих кредо. І ще більш краще, коли це твоя така хороша подруга.
Було сьогодні таке. Йдемо з універу, співаємо. Так-так, співаємо та ще й пританцьовуємо (це я з Катею). І тут раз вона каже іншим дівчатам: "Яке це щастя, мати змогу заспівати на повні груди саме тоді, коли так сильно цього хочеш!" І скажіть, хіба ми домовлялись про щось? От взяла і моє найдорожче виказала за раз! Чудово мати людину, котра начебто й інакша, а з іншого боку- прямо, як ти!!
Усе. Написала все, що хотіла, всім дякую.
Обіцяю наступного разу написати таке щось дуже виважене, розумне. Щоб було помітно кропітку працю і довгий процес обдумування усіх слів, концентрація їх у гарні словосполучення. Котрі так і хочеться розкусити, зупинитись, і посмакувати. :)
Ні, навіть не так.
Не хочеш, а просто знаєш, що от-от це відбудеться. Що от настане час і все прийде. І все складеться, як ти собі в голові бачиш. Ніхто цього не казав - ти просто знаєш. Я навіть прикладів навести не можу, бо, ясна річ, це - дуже особисте та ще й у кожного різне. І ось, живеш потихеньку. Дні, роки летять, а ти тільки час від часу згадуєш про те, "що скоро настане" і трохи радієш.
Але доки ж чекати? Невже так можна, кожного разу - хибне припущення, і заново заспокоювати себе, що все переміниться, - це все марно.
А я тут подумала. Причина ж банально в тому, що:
а) ще не час
б) ніколи не час = цього не має бути.
Отак все просто. І, повірте, коли спробувати так для себе пояснити, в чому реально справа, стає набагато легше, ніж коли постійно себе запевняти у чомусь.
Ах закортіло поділитись з вами частинкою свого замороченого світу, це ж приємно!
Є в мене на площадці гарних сусідів трохи. З однією тітонькою часто зранку виходим в унісон, вітаємось, в ліфті ще про щось потеревенимо, а потім обов'язково, як виходимо з під'їзду, прощаємось. "До побачення!" - "Щасливо".
І геть дрібниця ж. Проте приємності і щасливості на всенький день наповну стає!
А ще є дядечко милий. Частіше зустрічаємось, коли я біжу увечері в залу, а він з дочкою гуляє. Я, як звичайно, кажу йому з посмішкою "Добрий вечір". А він одного разу сказав просто так ""Привіт" з ще більш усміхненим обличчям. І що ти скажеш? Ну настрій сам стає таким, як треба!
І хіба тільки сусіди? І хіба тільки посмішка? І хіба тільки приємне слово? Міцні обійми? Озвучена симпатія? Зізнання в тому, що "заскучав"? Погляд, по якому все ясно? Погляд, по якому думаєш все ясно, а насправді нічого не ясно?? Цього всього більш ніж достатньо, щоб я писала от такі пости,щоб нє, навіть не в постах річ, геть ні.
Справа вся у тому, як я відчуваю той чи інший момент. Як я смакую. Моменти різні, а сприйняття то одне. І я та сама.
Одна проблема. Чи й не проблема геть.
Я, як губка, втягую в себе чужий настрій, ваш настрій, і потім воно само до мене ліпиться. Маю гарну легенду, можливо, буде цікаво.
Мама казала, що коли була мала, то дуже важливим було для мене те, як налаштоване оточення. Наприклад, коли вдарялась якось, то, перш ніж щось заводити, дивилась, як на це звертали увагу. Якщо прибігали і починали тішити - то плакала. А якщо увагу ніхто не звертав - то затихала. Так і живемо.
Ще дещо хочу втулити сюди. Завжди приємно дивує, коли співрозмовник говорить те, що ти теж мав на думці. А ще краще коли це одне з твоїх життєвих кредо. І ще більш краще, коли це твоя така хороша подруга.
Було сьогодні таке. Йдемо з універу, співаємо. Так-так, співаємо та ще й пританцьовуємо (це я з Катею). І тут раз вона каже іншим дівчатам: "Яке це щастя, мати змогу заспівати на повні груди саме тоді, коли так сильно цього хочеш!" І скажіть, хіба ми домовлялись про щось? От взяла і моє найдорожче виказала за раз! Чудово мати людину, котра начебто й інакша, а з іншого боку- прямо, як ти!!
Усе. Написала все, що хотіла, всім дякую.
Обіцяю наступного разу написати таке щось дуже виважене, розумне. Щоб було помітно кропітку працю і довгий процес обдумування усіх слів, концентрація їх у гарні словосполучення. Котрі так і хочеться розкусити, зупинитись, і посмакувати. :)
люблю
ВідповістиВидалити