Про відпочинок і подарунок

Ніколи так сильно не хочеться запланованої зміни, як за пару днів до неї.

Усі діти страшно хочуть канікул, і не розуміють, навіщо їм останні дні навчання. Вижимають із себе залишки сил, підбадьорюючи себе лиш думкою про те, що відпочинок буде "от-от". Пишуть контрольні, а самі подумки вже в кучугурах снігу роблять snow-angels чи там катаються на хвилях, жадібно поглинаючи екзотичне  повітря.
Так само і 31-го грудня: де би ти не був, з ким би ти не був, яким би ти не був, а все рівно хочеться скоріше переступити межу і опинитись у чомусь новому. І хоч лізуть думки, що буде все, як і раніше, але ти не підпускаєш їх близько.

Але, здавалось б, - звичайнісінька пора. Нічого особливого не відбувається. Це раніше була купа подарунків, така собі приємна тривога: "А що ж подарують?". А зараз ми більше переживаємо, де і з ким святкувати, як назбирати грошей на те. Раніше новорічні бажання були наскрізь пронизані щирою вірою у їх можливе здійснення, а зараз, якщо й бажаємо, то це спокійного ще одного року, без грандіозних зсувів, і щоб кількісний склад близьких тільки збільшився. Все вірно, ніхто ж не буде деградувати. Проте чомусь хочеться чогось такого, що б заспокоїло і по-щирому розслабило.

Якщо спитаєте мене, який подарунок я хочу більш за все отримати у новорічну ніч - то я вам швиденько відповім з такою тінню смутку на обличчі - на день поїхати у Богданівку. Хай там йому усьому поганому, тяжкому, втомлюючому грець, а я хочу відпочити. Хочу забрести якнайдалі від людей, і щоб мене ніхто не шукав. Боже, як же хороше буває в такі миті! І ти там стоїш, посеред того здаравєнного поля, дихаєш, як ніби більше не дадуть, озираєшся навкруги - а там нікого.... геть нікого! Через сто років повертаєшся додому, а там - рідні. Купа обіймів, незліченна кількість непідробної любові, співпереживань, радості, щастя...
Так!!
От блін, невже я далі матиму в житті щодня можливість поїхати туди?!!!!
Все нафіг.
Поїду.



Вам дякую!