Пост-confession

Die, bitch.







Е, ні, не все в житті так просто!


У "Друзях" є серія "The One With the fake Monica". І там ця сама несправжня Моніка каже дуже в'їдливу у підсвідомість фразу. "Якось я пішла дивитись один фільм. І вийшовши з кінотеатру я була здивованою. Невже я витратила пару годин свого безцінного життя на цю муть? І навіщо? Лиш дарма згаяла час."

Чи може так бути не з фільмом, а з людиною? Звучить безжально, та все ж.


Раніше я навряд чи так думала, проте зараз певна: я абсолютно дарма витратила півроку свого життя на одну людину, котра ні краплини не була варта того. У чому я помилилась? Де мені засліпило очі? Так буває не вперше, а я ж маю бути обачною. Ні-ні, так не піде.

Я хочу максимально закріпити це своє бажання більше так ніколи не проколюватись. Нізащо.

Хоч воно і гидко, але я рада. Останній день тих півроку вже досить давно минув, а значить я вільна. Психологічно, фізично, будь-як. Якщо коли-небудь я ще раз зберусь витрачати на таких от фє свій час, щось десь мене трохи боляче ущипне і я отямлюсь. Ну його нафіг.

Можливо, все ж,   Спасибі.