Я - сервер

"-Доброго дня! Я щодо вакансії білетера.

-Ага, щодо вакансії сервера, кажете…"

Отож, я від сьогодні сервер. Два дні стажувалась, і от, нарешті, я тут. Мені, такій модній, віддають єдиний на усіх серверів магнітний ключ від службових приміщень. Ніякий інший сервер вже не буде мене вчити. Мва-ха-ха!

Я на автоматі бажаю приємного перегляду, машинально розписуюсь за інвентар і не випускаю з зали без 3д окулярів. Круто.

Два дні стажування були перенасиченими. Ясна річ, 16 годин роботи на добу то ж незаконно навіть. Але я працюватиму по менше (адміністратори хоч цього ще не знають). Перший день був без їжі, сонний, дивний, голосний. Я ще й здивувалась, що тут мало злюк. А другий день був трохи цікавішим. Напарник щохвилини задавав нове питання. Починалось все з "Де живеш?", "А що це в тебе на пальці? Жираф?" і "У тебе є діти?". Спочатку я перелякалась, з такої наївної малої можна добряче інфи натаскатись. Але згодом я зрозуміла, що він за один - нормальний. Такі тут лиш на якусь частину, а він от повністю нормальний.

Сьогодні я на найбільшому залі й одна. Трошки самотньо. Перший сеанс не пішов, бо людей нема. У кінотеатрі на диво пусто. Ех, чим би зайнятись?

Посплю, мабуть. "Ця робота тобі шкодить", як казав Джей з "Людей у чорному". Їй-Бо вже напам'ять знаю! Так от. Звичайно, у цього сервера море мінусів, море плюсів. Однак це краще, ніж нічого. За кожну годину навіть отакого байдикування йдуть гроші, ти собі в кайф втичеш фільми і спиш чи висиш у неті. Так що мені дуже ок! :)

Дякую!

Published with Blogger-droid v2.0.4

Казочка

Жив собі маленький хлопчик у Києві, такий наївний і дуже веселий. Усе і всіх любив, усім роздавав компліменти. Грався на природі, коло компа і з ровесниками. І все було ок. Поки він не подорослішав.

Згодом малий почав помічати, що насправді не всі люди на світі такі вже добрі. І що не все справедливо. І що є багацько лиха, страхіть і нещасть. Хлопчина дуже злякався, почав якось боротись з усім злом, але кинув то діло, бо нічого путнього не вийшло. 


І він втік із дому. Написав записку батькам, що хай вибачають; взяв трохи грошей на їжу, і втік собі. Довго мандрував по місту, не міг знайти роботу, бо по суті не мав нічого. І от якось він забрів на вднх. Там він знайшов наш корпус, і от так сталось - він почав жити на мехматі. Його комірчину ніхто ніколи не знайде, бо вона дуже спритно схована. Ніхто, від декана і до прибиральниці, не шарить про її існування.

Так от, він працює там кав'ярем. Бачив наш кавовий автомат? Усередині нього наливає каву оцей хлопчина.


Йому подобається брязкіт монет, йому приємно коли великі черги - хоч має працювати швидше, але це ще значить, що хлопчина комусь потрібен. Іноді він замотується і забуває додати якийсь інгредієнт. Наприклад, чайний порошок в чай. Йому дуже соромно за такі випадки. Він отримує гроші, раз на тиждень скуповується і живе в комірці. Спить і дивиться міні-телик. Він не знає нікого, і його не знає ніхто. Коли і було пару разів, що він спалився, і пройшов повз когось так, що могли помітити, - було так, що цей хлопчина став буцім невидимим. Такий собі нікому не відомий і не знайомий хлопчина


А якось сталось отаке:
Було це весною, коли ходило на пари мало людей, і коли було щось невизначене з факультетом. Настрій скакав. Одна дівчинка трохи затрималась на консультації, втомлена лайк хел, і пішла купити собі кави. Укинула монетки, натиснула. І коли наш хлопчина зробив каву, дівчина сказала автомату "дякую", біднятко, замоталась. А хлопчина, не витерпівши такої соціальної напруги, випалив "немазащо". Добре, що в нього там камера стоїть, він бачив вираз обличчя того дівчати. Вона спочатку не повірила, а потім дуже довго втичила туди. 

Пройшло багато часу, поки хлопчина все ж вирішив щось зробити, бо дівча йому сподобалось. Він тільки про неї і думав, бо тепер вона щоразу, як лох, казала "спасибі", а хлопчик терпів і мовчав.



Він завжди робив їй насмачнішу каву. А якось він разом із кавкою видав дівчаті записку з посланням "приходь о 20-00 по цьому маршруту одна, дещо пізнаєш".

Дівчинка не дуже довго вагалась. Вона зрозуміла, що це "дещо" варте її уваги, і що щось гарне там буде чекати на неї.
О восьмій вона прокарабкалась по маршруту. Вперше в житті вона опинилась у такій частині мехмату. Здавалось, там із студентів ніколи нікого не було. Стоїть, чекає, хвилин 20, стає страшно. А в цей час хлопчина її вивчав, яка вона, які звички маленькі і чи вона одна. Не міг же він проколотись з цим - ніхто не повинен був знати, що він існує. Потім він нарешті затяг її в комірку; дівчинка перелякана. Однак, час пройшов; чи то кава, чи то дві гармонічні особистості, але вони розговорились. Хлопчина розказав свою тяжку історію. А дівчина - що їй тут важко і що в групі в неї одні задроти і мудаки, і що в неї немає навіть хороших знайомих, не те що когось, з ким вона може бути щирою.


Було вирішено, хоч і не сказано вголос, вони стануть товаришувати. Мабуть, ніхто і не помітив, що дівча тепер щоперерви купляло каву. Але замість купюр вона протягувала записки!:) А хлопчина, поки робив каву, встигав прочитати і написати відповідь, ось такий він спритний! Отак вони спілкувались під час пар, а після пар дівчинка приходила на мехмат пізно-пізно ввечері і вони говорили вже в комірці. Але це було незручно, бо повертатись до общаг дівчинці треба було вночі, і одній, бо хлопчик не мав палиться. Отож з часом дівчинка стала жити із хлопчиком разом, в його комірчині.




Час ішов, ці дві людини були наче створені один для одного. І дівча повністю поділяло філософію життя нашого героя.
Тому вона кинула навчання на мехматі, хоч з корпусу і не пішла.


Зараз вони разом живуть… і працюють! Ти ж бачив другий автомат?;)
-кінець-

"Так чим же ти тепер будеш займатись?!"

Для початку: що це за такі косі м'язи живота?! Чому я раніше про них не чула? Тепер вони дають про себе знати, отак зненацька. Дивина.

Я стала менше писати. І хто знає чому; судити про свою поведінку - часом дуже непевна річ. Усі думки, які раніше писались сюди, починають писатись деінде, і це повна дурня, тому я це припиняю. Ще й ледь не всі знайомі закинули свої блоги, і знову неясно чому. Маємо, що маємо.

Дяпє якось запитав на днях: "Так чим же ти тепер будеш займатись?!", думав, що я розгублюсь. Е ні. Поки що все йде, як треба.

Сну чогось мені постійно мало. Мабуть, це через рік недосипу. Але я з цим швидко розберусь.

Початок літа для мене характерний тим, що приводжу усе до ладу. І вдома є що поприбирати, викинути мотлох. І з собою треба розібратись. Підтянути м'язи, загоріти, повеселішати. Інакше, яке ж це тоді літо?

Про годинник та лінзи на три місяці забуваю. А нащо вони? Це так круто, не знати який зараз день, яка година, і що за ололо з тобою сидить зараз поруч в метро. 

Ще треба добряче наїстись смачненьких свіженьких вітамінів. Полуниця, малина, суниця, чорниця, кавун, диня, порічки, смородина, груші, персики, абрикоси, сливи, шовковиця, вишня, черешня, аґрус, ожина і багато іншого. Чим більше з'їси, тим краще!!

І яке ж воно літо без нових знайомств? Та ніяке. Щось таки мають у собі ті хвилини ніяковіння і цікавості пізнати когось нового. Мене таке дуже приваблює.

Ну і вже віднедавна: яке ж літо без автентистів? Останнього разу ми з Брітіш ходили у "Чорний квадрат" весною; передостаннього - співали караоке і пили якийсь солодкий лікер, коли на вулиці були люті морози. А передпередостаннього - було літо. І ті декілька днів нашого туру, хай там що, а я не скоро забуду. Це було неймовірно, неперевершено і просто офігезно. Так що тур має продовжуватись. У нас там є такий довжелезний список міст, де живуть наші фани, тож треба їхати! :)

Ну і звичайно, чому б не розслабитись і отримати насолоду від того, що ти таки не знаєш, чим будеш займатись? Це чудово, якщо тобі в кайф. Тому бажаю кожному з вас передусім гарного відпочинку! А те, як саме це відбуватиметься - вже ваша справа! :)

Дякую!

Published with Blogger-droid v2.0.4