Половина літа

Ніяк не почну пост. То шукаю гарну ідею, то тяжко складаю до купи думки, то вже навіть починаю друкувати, закінчую абзац, але хмикаю і все видаляю.

Рік назад у мене зламався Ipod. Тоді він був майже повністю забитий, а заглючив, мабуть, бо з десяток разів падав. "Ну і нехай. Музику можна слухати і з телефону," - подумала я.- "Треба трохи потерпіти, поки накоплю грошей на новий Ipod." Так я протрималась аж рік. І що таке цей рік? Авжеж, нічого страшного. Нарешті я зібралась і купила його. І як приємно зараз згадувати, як круто звучить цей Ipod, як багато у мене є плейлистів, ледь не на кожну мить життя, і взагалі, така подія - для мене дійсно щастя! І нащо ж мені так багато музики? Відповім, як завше. От ну є в мене така мулька: люблю згадати враз якусь пісню, витратити секунди на її пошук у своєму ж плеєрі, і неодмінно там її знайти. І насправді коли отак сильно кортить прослухати якийсь трек, то це має бути одна з улюблених пісень. Словом, на щастя тепер буде так, як я дуже люблю!

Це йшла мова за матеріальне, а хочеться вам розказати, ясна річ, за щось більш абстрактне.

На днях задумалась, що ж саме ми відчуваємо, коли, наприклад, нарешті розгадуємо те, над чим так довго думали. Чи коли дізнаємось насправді, що дійсно трапилось от тоді скількись там років назад. Чи коли нарешті пізнаємо нову людину, і більш в ній не бачимо анічогісінько цікавого. Як визначити окремо кожний елемент цього емоційного букету, я не знаю. Це щось дуже схоже на абсолютну відсутність інтересу. А це страшно. Один знайомий блогер якось писав, що для нього щастя визначається рівнем цікавості до будь-чого в даний момент. Жаль лиш, цей пост так і залишився в чернетках і в нашій переписці. Виходить, якщо обираєш для себе саме такий ритм життя, варто постійно турбуватись за те, щоб було чим цікавитись. Споглядаючи на моє життя, можу сказати, що це досить легко вдається!

Вже трохи вільніше писати стало!


От і півліта пройшло. Добре хоч я звільнилась і тепер маю час поспати, відпочити, зустрітись з усіма, ким хочу. То і добре!
Усяке за цей час трапилось, веселе і не дуже. На спині маю чудовий загар з відбитками пальців, ще досі згадуються образи великої кількості нових знайомих, та й митей задоволення було немало. Але ще більше є бажань на ці півтора місяці, що залишились, і хочеться побільше встигнуть, побільше утнуть. І поспати, і позагоряти, і потанцювати, і повеселитись, і побайдикувати, і потеревенити. і попізнавати, і почитати, і передивитись, і послухати. Словом, усього хочеться! І ця половина літа може бути й такою самою, а може й набагато кращою. Усе залежить лише від мене.

Усім гарно провести цю половину літа!