Декілька тижнів не було ідей, як це почати і як продовжити, власне. Але ось я щойно дала інтерв'ю(в якості відомої зірки) про свій клас і тепер знаю, що писати.
Кожен з 25-и вже мені якийсь рідний. Ніякі ярлики на кожного не повішаються. Ні "друг", ні "знайомий". Щось ближче, але назви такому нема.
'Нащо ти 11 років ходила в школу?' От і не знаю, навіщо.
А може так треба було. Щоб прожити і промучатись в якісь мірі з цими от людьми.
Кожен такий цікавий!
Хлопці в нашому класі найкращі. І сильні, і нам допомогають, і мають почуття гумору, і нас не ображають. Таких би в кожен клас! А ні, тільки в наш потрапили найкращі.
А дівчата то які! Найкрасивіші, найласкавіші і наймиліші! Таких шукати треба. І кожна допоможе, підкаже, коли треба. І посміється з жартів наших хлопців.
Де ви ще бачили так вдало підібраний клас! І музикальні, і танцювальні, і артистичні, і модельні, і пластичні, і кмітливі, і мужні, і хоробрі.
От такі - найкращі в світі.
А як без них буду далі?..
Я щось не усвідомлюю толком, що ще пару днів і все. ВСЕ!!
Не буде зранку по понеділкам Владіка Борисенка поруч, щоб смітись з тих, що запізнились на урок.
Не буде Кокіса на укр.мові, щоб поржать ще з когось.
Ніхто на кшталт Бодічки Лижніка не буде щодня мене діставати:то дути у вухо, то лоскотати.
А з ким же їздиму в метро? Невжне не з Анічкою Ставінською, Катічкою Склянченко, Андрюшенькою Шишовим?! З ким же тоді будуть 'Дні сорому'? З Катічкою і Анічкою ми навіть фотосесії кобилячі робили. Невже цьому кінець?!
А Ясічка, Настічка Третякова, Катюші Наумова та Забулонська? Хто замість них буде?? Нікому гідно не замінити їх. Хоча б тому, що з цими гарнюньками в мене є гарні спогади, а головне- неповторні.
А кум мій як? Себто Сашка Самарцев. Нє, ми сусіди, живем в одному селі, проте тепер же менше бачитимемось. Він щось казав про переїзд:(
Не уявляю подальшого життя без Саші Бенци, Вови Романенка, Андрія Спіріна та Паші Тимченка! Ну як без вовиних анекдотів?? Як без вибриків Паші?
Скучатиму за Оксаною, Софією та Наташою.
І без Олі Кучмагри буде вже геть не так, як раніше! А без Каріни? Гарно з нею. було.
Настічка Волкова - моє сонечко. І от уявляю її не поруч - серце кров'ю обливається! Дівчина з найбільш приємним на дотик волоссям!
А Діма Коба! Це ж ціла історія, а не звичайнісінька людина.
Іра, скучатиму!
Бодічка Васильєв, ой як скучатиму!!
А Інаннка... Під кінець щось захотілось заплакати!
А що його плакати? Все минає. Будуть інші.
Але я впевнена, що мені з класом дуже пощастило. Ми дійсно дуже здружені і це пречудово!
Згадую наші перші роки в початковій школі. Чи знали ми тоді, що так всі змінемось? Чи знали тоді, та й зараз, що дівчатка(і Бодя Пацьора) змінять прізвища?
Ми перемінимось, хтось переїде до іншої країни, хтось родить дітей, хтось стане відомим, хтось всіх ігноруватиме, хтось напише книгу, хтось запише пісню, чиїсь фотки публікуватимуться в журналах, хтось стане вченим, хтось займатиметься власним бізнесом, дехто може буде якийсь час безробітнім.
А мораль така: щоб не було далі, минулого не зміниш. Ніхто не заперечує, що кожен з нас стане в чомусь іншим, але й казати що з цим у нас зітреться пам'ять безглуздо.
А закінчую все піснею, котра гідна назви найкращої музики для закінчення будь-чого. Слухаєш її, спонукаєш себе іти далі, хочеш цього, але єдині картинки в голові - це епізоди того, за чим ВЖЕ сумуєш. І як його відірвати, той залишений десь шмат мене?
Нічого. Хочу тільки вам всім сказати, що де б ми всі не були, наскільки б ми не змінились, все рівно в голові кожного з нас будуть саме ті картинки наших життів, котрі були розділені разом.
І мені вже приємно те згадувати.
Саме згадувати, а не жити тим.
Кожен з 25-и вже мені якийсь рідний. Ніякі ярлики на кожного не повішаються. Ні "друг", ні "знайомий". Щось ближче, але назви такому нема.
'Нащо ти 11 років ходила в школу?' От і не знаю, навіщо.
А може так треба було. Щоб прожити і промучатись в якісь мірі з цими от людьми.
Кожен такий цікавий!
Хлопці в нашому класі найкращі. І сильні, і нам допомогають, і мають почуття гумору, і нас не ображають. Таких би в кожен клас! А ні, тільки в наш потрапили найкращі.
А дівчата то які! Найкрасивіші, найласкавіші і наймиліші! Таких шукати треба. І кожна допоможе, підкаже, коли треба. І посміється з жартів наших хлопців.
Де ви ще бачили так вдало підібраний клас! І музикальні, і танцювальні, і артистичні, і модельні, і пластичні, і кмітливі, і мужні, і хоробрі.
От такі - найкращі в світі.
А як без них буду далі?..
Я щось не усвідомлюю толком, що ще пару днів і все. ВСЕ!!
Не буде зранку по понеділкам Владіка Борисенка поруч, щоб смітись з тих, що запізнились на урок.
Не буде Кокіса на укр.мові, щоб поржать ще з когось.
Ніхто на кшталт Бодічки Лижніка не буде щодня мене діставати:то дути у вухо, то лоскотати.
А з ким же їздиму в метро? Невжне не з Анічкою Ставінською, Катічкою Склянченко, Андрюшенькою Шишовим?! З ким же тоді будуть 'Дні сорому'? З Катічкою і Анічкою ми навіть фотосесії кобилячі робили. Невже цьому кінець?!
А Ясічка, Настічка Третякова, Катюші Наумова та Забулонська? Хто замість них буде?? Нікому гідно не замінити їх. Хоча б тому, що з цими гарнюньками в мене є гарні спогади, а головне- неповторні.
А кум мій як? Себто Сашка Самарцев. Нє, ми сусіди, живем в одному селі, проте тепер же менше бачитимемось. Він щось казав про переїзд:(
Не уявляю подальшого життя без Саші Бенци, Вови Романенка, Андрія Спіріна та Паші Тимченка! Ну як без вовиних анекдотів?? Як без вибриків Паші?
Скучатиму за Оксаною, Софією та Наташою.
І без Олі Кучмагри буде вже геть не так, як раніше! А без Каріни? Гарно з нею. було.
Настічка Волкова - моє сонечко. І от уявляю її не поруч - серце кров'ю обливається! Дівчина з найбільш приємним на дотик волоссям!
А Діма Коба! Це ж ціла історія, а не звичайнісінька людина.
Іра, скучатиму!
Бодічка Васильєв, ой як скучатиму!!
А Інаннка... Під кінець щось захотілось заплакати!
А що його плакати? Все минає. Будуть інші.
Але я впевнена, що мені з класом дуже пощастило. Ми дійсно дуже здружені і це пречудово!
Згадую наші перші роки в початковій школі. Чи знали ми тоді, що так всі змінемось? Чи знали тоді, та й зараз, що дівчатка(і Бодя Пацьора) змінять прізвища?
Ми перемінимось, хтось переїде до іншої країни, хтось родить дітей, хтось стане відомим, хтось всіх ігноруватиме, хтось напише книгу, хтось запише пісню, чиїсь фотки публікуватимуться в журналах, хтось стане вченим, хтось займатиметься власним бізнесом, дехто може буде якийсь час безробітнім.
А мораль така: щоб не було далі, минулого не зміниш. Ніхто не заперечує, що кожен з нас стане в чомусь іншим, але й казати що з цим у нас зітреться пам'ять безглуздо.
А закінчую все піснею, котра гідна назви найкращої музики для закінчення будь-чого. Слухаєш її, спонукаєш себе іти далі, хочеш цього, але єдині картинки в голові - це епізоди того, за чим ВЖЕ сумуєш. І як його відірвати, той залишений десь шмат мене?
Нічого. Хочу тільки вам всім сказати, що де б ми всі не були, наскільки б ми не змінились, все рівно в голові кожного з нас будуть саме ті картинки наших життів, котрі були розділені разом.
І мені вже приємно те згадувати.
Саме згадувати, а не жити тим.
Published with Blogger-droid v1.6.8
Немає коментарів:
Дописати коментар