Про людей навколо мене

…Часом здається, що хтось штовхає мене у море моїх власних слів, і спостерігає, які ж саме я використаю, щоб вибратись на сушу.

Скільки мені там років? Ледь не вісімнадцять? А як на мене, то буває й не більше десяти. Такими темпами - запрошую усіх завтра на моє шестидесятиріччя!

Скільки чужих імен є у вашій пам'яті? Чи образів, звичок? Я колись про це писала - Думки про втрачені знайомства і забуті відчуття . Та чому так трапляється, що з деякими не губиш зв'язок і підтримуєш його вже так довго?

Бажання обох сторін - це ще не все. Адже часом цього замало. З деякими людьми зустрічі відбуваються настільки у правильних місцях і у правильний час, що здається, усе навколо сприяє цьому. А інші - губляться, як не крути.

От у мене є такий друг, знайомі ледь не все життя з ним. Бачимось разів 4-5 на рік, проте кожна ця зустріч магічно закарбовується у пам'яті. Що потрібно? Чай і бажання поговорити. Так проходять години за теревенями, хоч, якщо чесно, відчуття часу губиться одразу ж. І до чого я веду тут?

Після кожної такої душевної зустрічі відчувається неперевершена гармонія, теплота, насолода і миролюбство. Усе одразу стає на свої місця.

А що нам вартувало розгубитись? Невелике ж діло. А ні, ще тримаємось, вже стільки років. І таких людей, на щастя, є багато. Котрих міцно обіймаєш, щиро цікавишся їх справами і бажаєш найкращого. З якими комфортно, бо ви вже сто років знайомі.

Коли я думаю про таких людей навколо мене, я відверто радію, що ми не загубились. Це ж яке щастя! Шалено вдячна за таку підтримку!

Дякую!

Published with Blogger-droid v2.0.2