Про режим і трохи про творчість

Я живу якось монотонно, і не помічаю вкрай важливих речей.

Сидячи на лекції з фін.аналізу з виразом обличчя 'Are you kidding me?', не думаєш про життєві цінності (незважаючи на спільнокореневі).

Дрімаючи у вагоні метро,  не рахуєш усе те хороше і погане, скоєне тобою за день.

Рахуючи інтеграли, не вирішуєш паралельно глобальних проблем.


Я приходжу додому і рівно через десять хвилин я застигаю в якісь позі. Неважливо, чи встигла я закип'ятити чайник чи побалакати з Маськенцією за життя. Я все рівно вимикаюсь. Двадцять хвилин проходить, я знову готова працювати далі. І з такими перебоями аж до ночі. Чи є у цьому режимі час для спілкування?

Але зараз у всіх так.

Сьогодні мені трошки складно пишеться, але все ок.



Раптом мені захотілось поділитись з вами тим, що я малюю. Зараз я роблю це вкрай рідко, але якщо пробиває раз на півроку, то це щось таке повноцінне, зі своєю історією. Втім, раніше, десь так років з 5-7 назад, я захоплювалась батиком. І тітонька, котра мені допомагала пізнати цей розпис, була прихильницею абстракціонізму і, як на мене, цілковитого нестандарту. Саме тому я люблю малювати нісенітниці. Проте я бачу це реальними речами зі справжніми історіями, де кожна пазлинка створена під впливом конкретних думок чи мрій. Не тягнутиму довго, виставлю сюди пару картин, не звертайте уваги, що вони пом'яті - їх занадто багато, щоб усі натягнути на рами.

 

Ось такі речі виникали в моїй уяві досить давно. Рука сама малювала усі ті історії.



Словом, зараз я малюю, як я вже казала, вкрай рідко. Але ось що мені видала моя уява перед сесією:

Може бути смішно, але я маю чітку історію, що ж то реально зображено. Якщо вам цікаво, можете поділитись тим, що бачите саме ви, а я у коментарях розкажу, яким був задум.

Оце й все на зараз. Вибачайте, що пишу мало. 

Дякую!!

Published with Blogger-droid v2.0.4