понеділок, 27 лютого 2012 р.

Про "вашу" людину

Спочатку розповім, як мені зараз. Уявіть собі художника, життя якого залежить від наявності чи відсутності натхнення. І от зараз у нього такий період, коли він невпинно творить те, що вимальовується у його голові. Закінчує працювати над одним великим полотном, як уява дає вже нову ідею; і художнику не залишається нічого іншого, як тільки надавати тим ідеям гарну інтерпретацію мовою пензля. Хоч і тяжко звільнятись від щойно закінчених робіт на користь абсолютно нових, але художнику реально в кайф. Натхнення - вагони, лиш встигай оброблювати інформацію.

Ось так і я - пишу, не зупиняючись. І це приємно. Сподіваюсь, вам теж.




Я біжу по холоду - повертаюся додому у складі шаленого натовпу. Хочу швидше добігти до тепла, щоб встигнути записати усе те, що придумала на ходу; поки воно "ще тепле".


Буває, дві людиночки спілкуються собі так мило, а потім раз - кілька місяців проходить і вони вже чужинці. До того ж, стається так, що вони можуть більше ніколи в житті один одного не бачити. Як так можливо? Адже "світ тісний"? Чи не для всіх?

А я от загадковим чином зустрічаю знайомих день у день, що просто тільки радію. Наприклад, проїхала свою зупинку в метро, на наступній збираюсь виходити, двері відчиняються і навпроти мене стоїть хороший друг. А що, якщо вийшла б вчасно? Таких прикладів стає кожного дня ще більше.


Давайте ще трохи пограємось з уявою.

Припустимо, існує десь на світі "ваша" людина. Така, котрій якраз не вистачає саме вас для цілковитого щастя. Так само, як і вам не вистачає цієї людини. Не обмежуйте себе: душа немає ні статі, ні віку, ні національності, як не має цього всього і soulmate. Отож, неважливо, яка саме це людина, окрім того, що вона - "ваша". І от, як у казковому сюжеті голівудського кіно, ви вдвох проходите десь поруч; купуєте, любите, дивитесь, читаєте та слухаєте одне і те ж. Неперервно доля зводить вас двох, кидає в один вагон метро, а чи в один кінозал. Однак, на відміну від ситуації у кінострічці, ви з вашим соулмейтом ніяк один одного не помічаєте. Чому? Не тому, що не хочете цього. А бо ви банально не знаєте, що десь на світі існує така от людина. Що заважає вам про це дізнатись?


Не обов'язково друг, коханець, приятель, знайомий чи ще хтось інший. Просто така людина, з котрою страшенно комфортно, приємно і радісно. Людина, котра вас цікавитиме і буде для вас важливою. Я помічаю стільки однакових і водночас різних облич у натовпах щодня, а раптом хтось із цих людей - мій? Ось той кумедний чолов'яга чи та маленька дівчинка. Чому б ні? Я абсолютно відкрита для подібного виду вражень!

Хай у моїх словах і забагато наївності, але, хей!, мені ж при цьому зручно. До того ж, емоції саме від такого спілкування і надихають мене. Якщо ви відчуваєте те ж саме, то лиш приготуйтесь щиро зустріти когось нового у своєму житті.


Дякую!!!

Published with Blogger-droid v2.0.4

3 коментарі:

  1. все одно не знайомся з лівими мужиками

    ВідповістиВидалити
  2. Тобто... добре. На рахунок "моєї" людини. Ти вважаєш, що така людина неодмінно є, вона просто колись з'явиться в моєму житті і в голові промайне одразу "я люблю її"? Але багато прикладів не пасують до цієї концепції. Можна ж прожити з кимось пліч о пліч декілька років, навіть не розмовляючи і тільки пару разів на тиждень обмінюватися бездушним "привіт", а потім закохатися в неї/нього так, що почнеш втрачати контроль над собою. Так чому ж не було з самого початку зрозуміло, що це "моя" людина? Вона стала "моєю" під моїм керівництвом? Я "виліпив" з неї "мою"? Чи тоді таке кохання не має майбутнього?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Пост більш йщов як заклик відкритись чомусь новому, і не зациклюватись на сьогоднішніх речах - і людях, що зараз оточують. І навіть я підкреслювала, що це не обов'язково має бути кохання. Просто такий "хтось", з ким не існує кордонів.

      А от про цей приклад можна подумати. Скоріш за все, то таки "твоя" людина. Просто вийшло, що у вас саме такий спосіб спілкування.

      Видалити