Про думку інших

Хоч останні декілька днів я намагалась написати щось, а воно все не клеїлось, сказати мені є що. Чогось зненацька я зупинилась і запитала себе - а чого ж дійсно я не можу написати все, як є? Який сенс у тому, що ніяк не можу підібрати слова для "вдалої цілісної картинки" поста? Та ніякого. От візьму зараз і напишу Все, що на думці.


Насамперед, вважаю, що така от стратегія - говорити лиш те, що думаєш, і особливо не паритись - найкраща і найправильніша. Ніхто не передбачає якихось перебільшень - етикет та раціональну подачу інформації ще не відміняли. Однак, якщо бачиш, що людина інакше не розуміє - скажи прямо, у чому там проблема. Я не кажу що це веде до унеможливлення геть усіх конфліктів на світі, але принаймні і вам, і вашому оточенню стане вкрай комфортніше.


От мені казали, мовляв, що я правильно все написала, але лиш забула врахувати, що подібні речі писати не можна. Ну що це таке? Я пишу, що думаю, і роблю це виключно для себе. Повірите чи ні, але одразу, як закінчу цей пост, мені стане легко і взагалі чудово. А як опублікую - відчується друга хвиля розслабляючого приємного задоволення. Я веду блог, слава Богу, вже довгенько. І за цей час встигла помітити, що мені це дуже в кайф. Тому робитиму так, допоки вважатиму це за потрібне. So stick around;)

Давайте пограємось.

Спробуйте зараз абсолютно серйозно порахувати усіх-усіх людей, котрі коли-небудь вас бачили, знали, чи з вами говорили. Так, це майже напевно неможливо, але витратіть на це хоч якусь кількість свого часу. Це не так вже й складно.
А тепер припускаємо, що у кожного представника цієї групи існує сформована чітка думка про вас, вашу зовнішність, ваш характер, чи про що-небудь інше ваше.
І от тепер питання: А чи є взагалі сенс перейматись за те, що хтось про вас сказав чи подумав?
Сьогодні я спіймала себе на думці, що не пам'ятаю геть анічого з того, що мене так тривожило лиш пару років назад. Абсолютно очевидно, що і те, що схвилює мене сьогодні, завтра я забуду. Чому б тоді не звертати увагу на те, що дійсно має значення? Замість нав'язувати на себе ще більше переживань та проблем, радше знайти інші, дійсно важливі, справи.



І ще трохи. Про те, що всі ми - малі діти. Зі своїми безпричинними примхами і насолодами, невмотивованими страхами, несправжніми прикметами і схемами, на кшталт "власної системи везіння". Щодня ми граємось: коли разом з кимось, а коли - іншими людьми. І насправді це абсолютно нормально, а часом навіть і необхідно. Головне лиш - знати міру у своїх іграх.

Дякую!

Published with Blogger-droid v2.0.4