-"Не спіши жити!"
-"Помиляйся, тільки не зупиняйся!"
Живеш у грі "Вмій пристосуватись", і не розумієш, нащо в неї грати.
Тут потрібно більше натиску, а тут - обережності і терпіння. На цьому іспиті маєш вміти списувати, а на цьому - гарно складати думки до купи і розказувати абищо з розумним виразом обличчя.
І було б все добре з таким поділом: десь - і десь +. Та де можна зустріти подібну чіткість? Завжди відчуваєш не щось єдине, а цілий букет емоцій, деякі з яких одна одну (в теорії) виключають. А скільки суперечностей у наших думках, словах, діях? Часом не знаєш, де ти більше: в плюсі чи в мінусі, бо все ж так відносно.
Навіть у такому питанні, як власний внутрішній світ, немає чітких контурів. То наче ти погоджуєшся, що існує образ "типовий ти", а то помічаєш, що твої звички і вподобання постійно змінюються.
Ніде немає систематичності чи стабільності. Ніколи не буде ста відсотків. Підготуйся до чого завгодно, а все одно всього наперед не передбачиш. Спитаєте, нащо таке?
Чи було б тоді цікаво жити, коли ми б знали, що з нами трапиться наступної секунди?
Усе, що ми робимо в житті - це неперервно будуємо віртуальні стіни для захисту, підлогу, щоб мати, на чому стояти; та дах, який зможе закрити нас від усіх опадів. І проблема лише в тім, що гарантій ніяких не має. Вони, як і все на світі - знову відносні. Твоя задача - гарно будувати, не забуваючи про те, що ніщо не вічне. І що завжди треба враховувати усі обставини, передбачати їх наперед. Ніколи не можна давати відпочинок своєму мозку в таких питаннях. Адже якщо тут полінуєшся, потім втратиш набагато більше сил, ніж зараз їх зекономиш.
Суперечності летять у нас, як кулі. А ми ухиляємось, замість випрямитись і не зважати.
Але ж так треба - інакше не навчишся життю.
Дякую
-"Помиляйся, тільки не зупиняйся!"
Живеш у грі "Вмій пристосуватись", і не розумієш, нащо в неї грати.
Тут потрібно більше натиску, а тут - обережності і терпіння. На цьому іспиті маєш вміти списувати, а на цьому - гарно складати думки до купи і розказувати абищо з розумним виразом обличчя.
І було б все добре з таким поділом: десь - і десь +. Та де можна зустріти подібну чіткість? Завжди відчуваєш не щось єдине, а цілий букет емоцій, деякі з яких одна одну (в теорії) виключають. А скільки суперечностей у наших думках, словах, діях? Часом не знаєш, де ти більше: в плюсі чи в мінусі, бо все ж так відносно.
Навіть у такому питанні, як власний внутрішній світ, немає чітких контурів. То наче ти погоджуєшся, що існує образ "типовий ти", а то помічаєш, що твої звички і вподобання постійно змінюються.
Ніде немає систематичності чи стабільності. Ніколи не буде ста відсотків. Підготуйся до чого завгодно, а все одно всього наперед не передбачиш. Спитаєте, нащо таке?
Чи було б тоді цікаво жити, коли ми б знали, що з нами трапиться наступної секунди?
Усе, що ми робимо в житті - це неперервно будуємо віртуальні стіни для захисту, підлогу, щоб мати, на чому стояти; та дах, який зможе закрити нас від усіх опадів. І проблема лише в тім, що гарантій ніяких не має. Вони, як і все на світі - знову відносні. Твоя задача - гарно будувати, не забуваючи про те, що ніщо не вічне. І що завжди треба враховувати усі обставини, передбачати їх наперед. Ніколи не можна давати відпочинок своєму мозку в таких питаннях. Адже якщо тут полінуєшся, потім втратиш набагато більше сил, ніж зараз їх зекономиш.
Суперечності летять у нас, як кулі. А ми ухиляємось, замість випрямитись і не зважати.
Але ж так треба - інакше не навчишся життю.
Дякую
Published with Blogger-droid v2.0.4
Немає коментарів:
Дописати коментар