"Диктатор"

У мені стільки емоцій, що я просто не можу все це не надрукувати.

Ідеальне поєднання настрою, випадку і вражень. Було так: вирішила все за хвилину, дуже швидко вискочила з дому, все рівно купувала квитки вже типово після початку сеансу, ну і, ясна річ, одне вільне місце якраз по центру у забитому залі на другий день після прем'єри було саме для мене.

Це якщо про мене. А ось про фільм:

Одразу помітно, що фільм не дуже то й дорогий. Бюджет у 65 мільйонів, на противагу "Месникам" з їхніми 220-ма мільйонами, не згладив усі найменші деталі. Тобто, звичайно, дорогих авто, позолоти всякої і верблюдів багацько. Але немає якогось шику і довершеності. Що дивує, це абсолютно ні на що не впливає. Фільм настільки напиханий шикарними, влучними і повноцінними жартами, що цікавить від самого початку і до кінця, коли вже титри йдуть, і всі виходять, а тут раз! і ще кадри з жартами (отож раджу трохи посидіти ще, щоб не сміятись з повернутою головою прямо на ходу).

Часом жарти можуть здатись абсолютно неприйнятними і до абсурду образливими. Однак те, як їх представляють, те, як вони подаються, - воно робить своє: ти щиро смієшся. Головне не сприймати усі жарти тупо так, як їх говорять. І з серйозно-наструнченим настроєм вам навряд вдасться посміятись і відпочити - бо придертись до коректності там є де. Отож варто розслабитись і отримати задоволення.

Хоча, що мені дуже сподобалось, всередині усіх цих образ і дурної суб'єктивності диктатора лежить реально дуже розумна думка. Наскільки це круто, викривати усе, що непокоїть, не в манері страйків чи політичних угрупувань, а такою жорсткою сатирою!
Словом, оце моє загальне враження.

Ну, Саша Барон Коен просто геній. Усі його фільми на один манер: Америка зустрічає то Алі Джи з Іст-Енду, то казахського журналіста Бората Сагдієва, то австрійського тележурналіста гея Бруно - одна фігня. Ми спостерігаємо за їх спілкуванням з сучасністю = "нормальністю", і дуже з цього сміємось. Ідучи на "Диктатора", я чесно сподівалась сміятись з чогось подібного. Але я не можу не написати того, що фільм дійсно кращий за усі попередні вищезгадані роботи. 

Сміються усі, і сміються багато. І сміх такий винятковий. Тут багато вульгарних жартів, але не таких низькоякісних, які показав "Американський пиріг". По суті спецефектів немає, а півтори години пролітають як пару секунд.

І ще про Анну Феріс. Дивилась я на неї, і довго не могла згадати, де я той вираз обличчябачила. Таким глуповатим він мені згадався. А, як виявилось, це вона грала Еріку в "Друзях" і Шеллі в "Хлопці будуть у захваті". А я то думаю: ну звідки глупота?

А в "Диктаторі" вона дійсно хлопець. Яке перевтілення!! Супер!

Коротше, фільм чудовий: і для того, щоб розслабитись, посміятись, відпочити, відволіктись; і для того, щоб познаходити справжню філософію бридких жартів, знайти щось високе у дуже морально низькому. Супер!