Про мене зараз

Цей пост буде досить лаконічним.

Зараз я багато пишу в блокнот і ще пишу листи, тому часу, ідей, та навіть сил для поста сюди вже не вистачає.

Прямо зараз я сиджу на величкуватих камінцях на березі  моря і загоряю. Плейлист 'jazbeat + parov stelar' ідеально звучить у вухах. Поруч любителі та професіонали рибалять. Виловлюють то рибу, то водорості, кому як повезе і хто як вміє рибалити. Вітерець тут дай Боже, тому спека не відчувається. Людей досить мало. Рятівники, чия база недалечко, вже витягли на воду усі банани, катамарани та водні мотоцикли.

Блін, хочеться порибалити трохи теж. Колись, на хуторі Богданівка ми рибалили і потім усе наловлене віддавали нашим котам. Бо якось у цьому ділі важливіший лиш процес, і кайф отримуєш лиш від нього.

Таке дивне тут сниться. Щось дуже неймовірне, і щоночі все більше і більше є, чого згадати.

От це і всі мої слова для блогу на цей час :)

Published with Blogger-droid v2.0.4

Половина літа

Ніяк не почну пост. То шукаю гарну ідею, то тяжко складаю до купи думки, то вже навіть починаю друкувати, закінчую абзац, але хмикаю і все видаляю.

Рік назад у мене зламався Ipod. Тоді він був майже повністю забитий, а заглючив, мабуть, бо з десяток разів падав. "Ну і нехай. Музику можна слухати і з телефону," - подумала я.- "Треба трохи потерпіти, поки накоплю грошей на новий Ipod." Так я протрималась аж рік. І що таке цей рік? Авжеж, нічого страшного. Нарешті я зібралась і купила його. І як приємно зараз згадувати, як круто звучить цей Ipod, як багато у мене є плейлистів, ледь не на кожну мить життя, і взагалі, така подія - для мене дійсно щастя! І нащо ж мені так багато музики? Відповім, як завше. От ну є в мене така мулька: люблю згадати враз якусь пісню, витратити секунди на її пошук у своєму ж плеєрі, і неодмінно там її знайти. І насправді коли отак сильно кортить прослухати якийсь трек, то це має бути одна з улюблених пісень. Словом, на щастя тепер буде так, як я дуже люблю!

Це йшла мова за матеріальне, а хочеться вам розказати, ясна річ, за щось більш абстрактне.

На днях задумалась, що ж саме ми відчуваємо, коли, наприклад, нарешті розгадуємо те, над чим так довго думали. Чи коли дізнаємось насправді, що дійсно трапилось от тоді скількись там років назад. Чи коли нарешті пізнаємо нову людину, і більш в ній не бачимо анічогісінько цікавого. Як визначити окремо кожний елемент цього емоційного букету, я не знаю. Це щось дуже схоже на абсолютну відсутність інтересу. А це страшно. Один знайомий блогер якось писав, що для нього щастя визначається рівнем цікавості до будь-чого в даний момент. Жаль лиш, цей пост так і залишився в чернетках і в нашій переписці. Виходить, якщо обираєш для себе саме такий ритм життя, варто постійно турбуватись за те, щоб було чим цікавитись. Споглядаючи на моє життя, можу сказати, що це досить легко вдається!

Вже трохи вільніше писати стало!


От і півліта пройшло. Добре хоч я звільнилась і тепер маю час поспати, відпочити, зустрітись з усіма, ким хочу. То і добре!
Усяке за цей час трапилось, веселе і не дуже. На спині маю чудовий загар з відбитками пальців, ще досі згадуються образи великої кількості нових знайомих, та й митей задоволення було немало. Але ще більше є бажань на ці півтора місяці, що залишились, і хочеться побільше встигнуть, побільше утнуть. І поспати, і позагоряти, і потанцювати, і повеселитись, і побайдикувати, і потеревенити. і попізнавати, і почитати, і передивитись, і послухати. Словом, усього хочеться! І ця половина літа може бути й такою самою, а може й набагато кращою. Усе залежить лише від мене.

Усім гарно провести цю половину літа!

8 і далі

До цього часу намагалась поспати трохи.

2:30 трошки світає. Вимкнули світло в автобусі.

4:37 не знаю, що за галюцинації були в мене тоді, бо ніяк не світало. Зараз вже стійкий сіровато-фіолетовий відтінок неба, і я дуже рада що трошки поспала. Навіть добре поспала. Але ці смішні розмови водія з молодиком  з гучним сміхом - це щось. Я боюсь, занадто багато інформації накрутилось на мою підсвідомість. Ввімкнули музику. На наступній зупинці куплю кави! Хоча рілі, самопочуття гарне дуже.

6:02 Одеса:12. Кава переді мною закінчилось, взяла в іншому місці карамельне лате. Добре, що поки що є час писати. Телефон майже розрядився.

------------------------------

Оце і все, власне, що я встигла написати. Як тільки ми вийшли з автобуса, а це було дві доби назад, для мене не було ані хвилиночки написати пост.

Але мені це також відпочинок - сиджу в альтанці, нарешті маю час зарядити телефон, то й чому не пописати щось?

Якщо колись у вас буде можливість поїхати на відпочинок з купою незнайомців - мерщій робіть це. Знаєте, найкращі речі - такі, перед якими стрьомно і хочеться скоріш відмовитись. От я ризикнула. І, блін, тут неймовірно круто.

Дуже зараз хочу видати вам гарні брикети сконцентрованої інфи, але боюсь можу отак заснути. Спала всього 4 години і мабуть більше годин тут спати не дуже вийде.

Тут є свої переваги і недоліки. Але загалом відпочинок виходить на стійкий +. Навіть не знаю, чому саме тут настільки круто.

По суті зібрались знайомі знайомих, хоч вже майже всі перезнайомились. Круто те, що завжди можеш тусить з різними і новими людьми, це досить в кайф. О шостій ранку на пляж - з тими, обідати - з тими, у воді борсатись - з тими, у клуб вночі - з іншими. Проте часто всі разом згуртовуються і ти вже не з кимось, а зі всіма.

Так що поки що цей відпочинок дуже і дуже ок. Тут і компанія вдала, і місце, і умови, і настрій ще й підходить.

Так що поки це все.

Вам дякую!

Published with Blogger-droid v2.0.4

7

"-Головне - одразу з хлопцями не знайомся. Особливо в перший же вечір.

-Ні, головне - не пий те, що вони пропонуватимуть. Купи собі пива і пий.

-…тільки не на розлив не бери, шмурдяка ще продадуть."

Ми рушили. Величезний автобус, купа людей, котрих вперше бачу, нє, це круто. Мій друг скаже "Хей, Марнін, у тебе ж такого нікого в житті ще не було? Насолоджуйся, мала." І так і треба.

Я повністю оновила музику на телефоні. Айтюнс підказав стільки забутих мною треків, що я вкотре пожалкувала про вирублений айпод. Але, втім, так багато треків, я гублюсь.

В автобусі голосна музика і страшенно веселі ровесники. Я примітила з ким подружитись, одна дівчинка, так само лузерсько як я, приїхала з батьками. Хіхі. "Доцю, це нормально. От ненормально щось незаконне робити." Сміхота:)

Не знаю, що це буде, але хай щось буде гарне.

Їхати годин десять, вночі, я чогось тільки зараз це прошарила:)

Ну і хай!

Гарної ночі вам

ПС: один чувак стояв гуртом з нами, сміявся, веселий такий. А потім сказав "от якби не робота, я б з вами поїхав!". І було дуже смішно, що він не їде з нами, а просто так прийшов.

Published with Blogger-droid v2.0.4

Це круто!

Мені хочеться писати ще, і ще, і навіть ще більше! І це круто.


Десь вже півроку, а може й рік, я помічаю за собою звичку 'дивитись по собі'. Хочеш пішки по місту весь день - вперед! Мрієш поїхати в Аргентину - роби це. Тобі подобається бути поруч з цією людиною - не втрачай можливості. Роби, як хочеш. І не жалкуй потім про свої дії.


Проте дуже яскраво виділяються недоліки такої стратегії. Бо часом треба робити не так, як хочеш, а як треба. І важко зберегти ту золоту середину між 'хочу' і 'треба', особливо коли ти серйозно виділяєш себе, як самостійну людину і вважаєш, що живеш своїм життям.





Євро закінчилось і люди сумні. І не тому, що футбол припинився, а бо це було тим, що нас об'єднало. Я навіть за усім цим забула, як часто у нас звучить "Ну ти ж не забувай, у якій країні ти живеш". Хай воно і правда, вдосконалювати тут ще дуже багато чого. Але зате наш народ вміє згуртовуватись і йти напролом. І це чудово.

Учора мені прийшла листівка від Саші!!! Дуже круті відчуття отримувати такі речі. Ми пару днів назад з нею бачились, а тут - на тобі, листівка з Хорватії. Страннікі, ЙОУ!

А сьогодні, зовсім несподівано, прийшла листівка знову від Саші. Тільки вже від іншої людини - хлопчини, котрого ніколи в житті не бачила. І це просто неймовірно приємно!

Ну і ось:

Усім дуже дякую!

Про усю цю метушню

Отак живеш потроху і не встигаєш переварювати усе те, що відбувається з тобою. Відтак і швидше усе забуваєш. Нащо ж таке?

Я співала, танцювала і кайфувала з людьми, котрих пару годин назад вперше побачила. Але чогось цей факт нікого не турбував. Що могло б об'єднати таку велику кількість незнайомців? Звичайно, чарівний репертуар групи Queen здатен на таке. Співаєш в унісон з тисячами, зокрема з оцими радісними людьми поруч, і не встигаєш відчути увесь кайф. Це ж не регулярна подія, але час неймовірно швидко летить.

І хай воно там що. Ось тут ви поруч, гуртом у великому і дружньому колі, а за пару годин де ви всі? Сумно трохи.

Чогось фінал Євро зібрав набагато менше людей, ніж концерт Елтона Джона, Квінів та Адама Ламберта напередодні. І там було набагато веселіше, гарячіше і крутіше.

Але що я пишу? Що я пишу?!

Хоч страшно хочу писати, бо тоді стає легше. Значить, є тягар.

На роботі купа казусів. Колектив потроху починає гарно парити, а я терпіти вже не хочу. Накопичуються цікаві історії про відвідувачів. Проте останні дні я на робочому місці сплю, тож нічого цікавого там не відбувається. А от сни хороші.

Однак я оглядаюсь і запитую сама себе - А на що ж я місяць стратила? Накидатись цим відпочинком, який через пару місяців лиш у снах бачитиму, - це якось нераціонально.

Трохи неприємно за такий груснявський пост. Хоча ні, пофіг.

Влітку з'являється відчуття, що ти неправильно йдеш до своєї мети. Починаєш замислюватись, чи чітко вона взагалі в тебе визначена? І чи дійсно ти цього хочеш?

Чого б це воно таке?

Цікаво, я сьогодні знову чекатиму світанку, щоб заснути, так хочу написати пост?

А що я вам писатиму?

Масивна кількість людських звичок, прикмет і характерів зараз змішується у моїй голові, а я отут лежу і думаю - Нащо?

Для мене відпочинок- то не завжди щось нове. То й час повернутись туди, де немає метушні і криків, де спокійно і трошки пусто. Де дихається вільніше, живеться повільніше і взагалі не існує турбот.

Де таке місце знайти?

Published with Blogger-droid v2.0.4