Мій день

Чекаю вагону метро на платформі Золотих воріт біля "лапки". Знаходжу в кишені скручені навушники з плеєром. На мій великий подив, після розплутування я підношу навушники до вух, а з них уже звучить моя улюблена пісня. І не потрібно мільйон разів перемикати пісні вперед.


Ось вона, історія мого дня.


 За декілька років мого тут мовчання у чернетках різних девайсів накопичилось з десяток постів "повернення".
Усіляко сподіваюсь, що читатиму ці слова на сторінці блогу, а не перед видаленням запису на телефоні.


Що змінилось?

Чи не найцінніше - це, можливо, вдосконалена здатність за будь-яких обставин "зціпити зуби" і далі йти.
Але чому я досі не навчилась - так це зупинятись.
Така рідна пісня Машини Времени про паузи мене геть нічому не навчила.
А пісні МВ (усім відомо?) - ціняться своїми текстами. Мелодії - то лише фон.
На відміну від Мумий Тролль. У їхні слова так само результативно вслухатись, як і в пісні Fall Out Boy.
Баланс - це Би-2. Це цілковита гармонія рівня слів та музики, яка безсумнівно порушується, коли акомпанує симфонічний оркестр. Порушується в класну сторону.



Мій день нічим не особливий. Чи то особливий усім.
З ідеальними та жахливими моментами.
З купою людей, котрим нíколи. І деякими, котрим нема чого робити.


Стільки всього змінилось, а я досі пишу пости в метро під хороші пісні.

Мій день - звичайнісінький день з маленькими щастями та нещастями.
І о як приємно ділити це з кимось!
Ділити це з кимось?