Стою на балконі, в курточці. Слухаю пісні на кшталт старих Спи собі сама та Квіти в волоссі. В очах повно сліз, та не плачу, бо просто воно не варте того.
Я раптом вирішила згадати літо і те, як я годинами втикаю тоді на озеро.
Отак стою і їм повітря.
Дивлюсь на поодиноких людей, котрих все менше. І думаю. А чи є щось на світі, інакше від кохання? Чи однаково всі, без винятку, глянувши на інших, питають "А не пара вони?", "Вони разом?".
Чи є стосунки міцніші, популярніші чи що, кращі, надійніші, чуттєвіші, комфортніші і взагалі приємніші за кохання? Ви скажете: "все відносно". Я так думати не хочу. Я останнім часом думати взагалі не хочу(докір).
Я часом так лягаю на диван, чи сідаю в крісло і намагаюсь якнайсильніше скрутитись в клубочок, стати менше, щоб зуміти себе захистити від вдаваних перешкод. Мені зовсім не вдається, і я засмучуюсь ще більше.
А ще я не впевнена, маю я принципи чи ні. От коли сумую, я начебто і не хочу, щоб мене жаліли. Бо як тільки хтось починає, одразу тікаю і боюсь, щоб мене такою хтось побачив. З іншого боку, найбільше благаю підтримки. Щирих слів. От пойми мене!
Боюсь, щоб хтось це прочитав. Але інакше, й хочу, щоб стало легше.
От чому не має на все відповіді? Чому, от починаєш будувати з кимсь стосунки, але вагаєшся, от чому нема ніде такого пристрою, книжки, людини, прикмети, та будь-чого, що точно б дало відповідь. Такий-собі "прогнозувач-помічник". От я б в нього, невпевнена, частенько заглядувала.
Бачиш, я така нецілісна всередині, це мене вбиває. Хочу змінитись і розумію, що не вийде. Хочу не звертати уваги, але ні, звертаю.
Каліч.
Самотньо й сумно, от я і розклеїлась. Браво.
Я раптом вирішила згадати літо і те, як я годинами втикаю тоді на озеро.
Отак стою і їм повітря.
Дивлюсь на поодиноких людей, котрих все менше. І думаю. А чи є щось на світі, інакше від кохання? Чи однаково всі, без винятку, глянувши на інших, питають "А не пара вони?", "Вони разом?".
Чи є стосунки міцніші, популярніші чи що, кращі, надійніші, чуттєвіші, комфортніші і взагалі приємніші за кохання? Ви скажете: "все відносно". Я так думати не хочу. Я останнім часом думати взагалі не хочу(докір).
Я часом так лягаю на диван, чи сідаю в крісло і намагаюсь якнайсильніше скрутитись в клубочок, стати менше, щоб зуміти себе захистити від вдаваних перешкод. Мені зовсім не вдається, і я засмучуюсь ще більше.
А ще я не впевнена, маю я принципи чи ні. От коли сумую, я начебто і не хочу, щоб мене жаліли. Бо як тільки хтось починає, одразу тікаю і боюсь, щоб мене такою хтось побачив. З іншого боку, найбільше благаю підтримки. Щирих слів. От пойми мене!
Боюсь, щоб хтось це прочитав. Але інакше, й хочу, щоб стало легше.
От чому не має на все відповіді? Чому, от починаєш будувати з кимсь стосунки, але вагаєшся, от чому нема ніде такого пристрою, книжки, людини, прикмети, та будь-чого, що точно б дало відповідь. Такий-собі "прогнозувач-помічник". От я б в нього, невпевнена, частенько заглядувала.
Бачиш, я така нецілісна всередині, це мене вбиває. Хочу змінитись і розумію, що не вийде. Хочу не звертати уваги, але ні, звертаю.
Каліч.
Самотньо й сумно, от я і розклеїлась. Браво.
Published with Blogger-droid v1.6.7
Сміливо
ВідповістиВидалитиНасчёт книжки-прибора: зачем, если у людей на лицах написано всё, а дальнейшее развитие отношений - из области удачных/неудачных действий?
ВідповістиВидалитиНасчёт принципов: да это со всеми. Мы все автопортретисты, потому что мы рисуемся. Нельзя тут не вспомнить фразу "в окопах атеистов нету", так как заявлять мы можем что угодно, а когда попадаешь в ситуацию, уже и жалеешь, что заявлял такое.
Вот у меня другая диллема: ненавижу лесть, недолюбливаю похвалы, а иногда как сделаю чего хорошего, сижу жду похвал, ну а все и не спешат говорить, я же типа против похвал.
То, что выплескиваешь это всё в слова - местами надо давать выход эмоциям. Если ты это умеешь делать в такой форме и эмоции действительно уходят, то ты выбрала правильное действие. Я же не могу личное выплескивать на обозрение. Jedem das Seine.