Я тут подумала. А який сенс шукати в житті ідеальний happy end? Навіщо жити, мріючи, щоб все завершилось, як слід? Хотіти цього - марна справа. Проте всі за цим біжать.
А можна ж просто насолоджуватись. Смакувати, любити життя. Таким, як є. А не таким, яким воно закінчиться. Не сперечатимусь, перспектива померти на самоті, покинутим і забутим, не приваблива зовсім. І це природно - прагнути іншого кінця. Неприродно прагнути його взагалі. Навіщо думати, як помреш? Так, наче маєш владу все змінити. Краще ось змінити щось в тому, як живеш. Наприклад, перестати думати про той happy end.
Гарні дні пішли. Такі швидкоплинні. Навіть нема як все перерахувати. Та й нащо, хай залишається такою цілісною картинкою. Слухаю днями веселі пісеньки. От альбом Міки Life In Cartoon Motion підходить. Як я його пропустила, це ж шмат муз. індустрії повз вуха, це ж торт гарного настрою в кондитерській почуттів, це ж клумба приємностей в бот. саду вражень, це ж томик несподіваних посмішок у бібліотеці міміки. Це, словом, гарний альбом. Послухайте якось, якщо пропустили, як я.
А ще гарні люди влітку коло тебе. Яке б літо не було, коли б воно не було, а люди поруч так привалюють своєю новизною та оригінальністю. Не кажу тільки про нових знайомих. Бо старі друзі також дивують. Літо - найновішо враженнєва пора року, хвала йому!!
І посмішки самі вилазять. Чому влітку все так просто? Ходити в зал, дуріти з друзями, не спати всю ніч? Не задумувались? А чому ще влітку до вас навідуються друзі, котрі живуть далеченько? А чому оце ви здружуєтесь з такими хорошими людьми несамовито приємно, саме коли літня пора? І коли, як не влітку, так жахливо сильно жалієш, що вже цілих два місяці пори пройшло, а ти ще "ніде і нічого" ? Коли, як не влітку, приємніше відчувати симпатію до наче й усіх навколо, хоча водночас до одного-єдиного?
А ще саме влітку вирішуєш всяке.
Кажеш собі змінитись, кажеш, як саме. Даєш обіцянки направо-наліво. "Поїду в Луцьк!", "Піду в аквапарк!", "Загляну до бабусь ненадовго!" . І все марно. А варто ж лише дужче захотіти, як в тебе все вийде.
А можна ж просто насолоджуватись. Смакувати, любити життя. Таким, як є. А не таким, яким воно закінчиться. Не сперечатимусь, перспектива померти на самоті, покинутим і забутим, не приваблива зовсім. І це природно - прагнути іншого кінця. Неприродно прагнути його взагалі. Навіщо думати, як помреш? Так, наче маєш владу все змінити. Краще ось змінити щось в тому, як живеш. Наприклад, перестати думати про той happy end.
Гарні дні пішли. Такі швидкоплинні. Навіть нема як все перерахувати. Та й нащо, хай залишається такою цілісною картинкою. Слухаю днями веселі пісеньки. От альбом Міки Life In Cartoon Motion підходить. Як я його пропустила, це ж шмат муз. індустрії повз вуха, це ж торт гарного настрою в кондитерській почуттів, це ж клумба приємностей в бот. саду вражень, це ж томик несподіваних посмішок у бібліотеці міміки. Це, словом, гарний альбом. Послухайте якось, якщо пропустили, як я.
А ще гарні люди влітку коло тебе. Яке б літо не було, коли б воно не було, а люди поруч так привалюють своєю новизною та оригінальністю. Не кажу тільки про нових знайомих. Бо старі друзі також дивують. Літо - найновішо враженнєва пора року, хвала йому!!
І посмішки самі вилазять. Чому влітку все так просто? Ходити в зал, дуріти з друзями, не спати всю ніч? Не задумувались? А чому ще влітку до вас навідуються друзі, котрі живуть далеченько? А чому оце ви здружуєтесь з такими хорошими людьми несамовито приємно, саме коли літня пора? І коли, як не влітку, так жахливо сильно жалієш, що вже цілих два місяці пори пройшло, а ти ще "ніде і нічого" ? Коли, як не влітку, приємніше відчувати симпатію до наче й усіх навколо, хоча водночас до одного-єдиного?
А ще саме влітку вирішуєш всяке.
Кажеш собі змінитись, кажеш, як саме. Даєш обіцянки направо-наліво. "Поїду в Луцьк!", "Піду в аквапарк!", "Загляну до бабусь ненадовго!" . І все марно. А варто ж лише дужче захотіти, як в тебе все вийде.
як завжди,пишеш цікавезно і після твоїх думок,є про що замислитись.натхнення тобі й надалі...
ВідповістиВидалитивелике дякую!
ВідповістиВидалити