Я пишу вже півроку і задоволена. Коли починала це все діло, то було складно, незрозуміло, що з цього вийде, трохи дивно. Але водночас щось зацікавило у веденні блогу. Не останню роль зіграло те, чи зможу я прийняти виклик самої себе це подужати. Мій Первый блин був смішним. Зараз перечитую і згадую, як бережно підбирала слова мого першого посту. Як роздумувала, чи буде те комусь цікаво читати. Чомусь було трошечки смішно. А потім лічильник переглядів блогу скочив за мить до 60-и. Наступні два пости опублікувались по інерції. Було так: я збираю гарні слова, емоції, викидаю в пост - лічильник скаче - стимулюється новий сплеск вражень - новий пост. Що цікаво, мені було в кайф. Посмішка не зникала, а все тому, що почала вести блог. Прекрасно!
Я пишу вже півроку і мені досі цікаво писати далі. У лютому для мене почався час тематичних постів, таких як Виключно дівчачий пост та Подорож. А один Blog Battle чого коштує? Я експериментувала з формами, виглядами, типами постів. Складала різні списки, вставляла фото, нарешті почала себе відчувати вільніше з самими текстами. Я почала писати те, що от-от на думці. Хоча, звичайно, дуже ще ретельно відбирала потрібні слова.
Я пишу вже півроку і радію. Коли почався березень, я дала собі волю. Це поки що найпродуктивніший місяць з усіх. А причина в тому, що я дійсно підсіла на пости. Я писала і писала, писала і писала... Писала багато, писала мало, писала, як хотіла. З'явилась впевненість в собі і в тому, що мене будуть читати, мене захочуть читати і що все це не дарма. Саме через це іноді я дозволяла собі загубити лінію поста, написати трохи нісенітниці, трохи влити новизни і можливо чогось на кшталт сенсації в блог. Доказами є пости Не думаю та Про надзвичайно особливий день, котрі досі мені так сильно подобаються.
Я пишу вже півроку і досі люблю різноманітність. Травень - місяць моїх великих постів. Я зараз не про розмір. А про те, як вони мені давались і які умови передували усім моїм словам там. Було різне: і Класний пост, котрий готувала майже місяць, і Список речей, які я б хотіла зробить... якнайшвидше, котрий вийшов майже спонтанно, але зараз він є чи не найголовнішим постом взагалі. Для Перегляд телевізора раз на місяць довго збирала інфу, підбирала смішні і правдиві слова. В Дуже музичний пост вилила багато чуттєвості. Сподівалась, що він стане популярним, бо писала надзвичайно щиро та бережно. Проте найпопулярнішим став пост Про хвороби, випускний і все інше. Мабуть, я туди більше виклала себе справжню. Чомусь згадую, як невідомо чому було боляче писати його. Як було сумно, як неприємно, що можу тільки отак писаниною відчути себе частиною компанії. В моєму житті було багато випадків, коли дуже сильно хотіла втікти і забути все на світі. Оцей був найболючішим і найвідразливішим.
Я пишу вже півроку і намагаюсь не зупинятись. В червні писанина давалась важко. Єдиною причиною була явна недостача часу на це, та й на будь-що, взагалі-то. Писалось мало, проте ні краплини інтересу писати не зникло. Для посту Кокіс, пам'ятаєш? добірно збирала спогади, писала і раділа з того всього. Ну а глянувши на Шукаєте щось цікаве? навіть неозброєним оком можна запросто сказати, що відчайдушно підбирала цікавинки. Цікаво, що ці два пости зі знаками питань у назві. Ніби я так підсвідомо і прошу якогось feedback-а від читачів, щоб не забували, щоб показували, що вони ще є і ще мене читають.
Я пишу вже півроку і не зупиняюсь. Липень закінчується, але ідеї нових постів тільки народжуються і народжуються. І я цим смакую. Сподобалось писати Трошки про мої підписки на youtube.com, я рада, що витратила на те так багато часу. Спочатку шукала хорошу інформацію, потім відбирала найкраще, потім писала, розповідала про відчуття і всілякі цікавинки. Мені сподобалось, словом, що тут ще додати? Я рада, що мені досі це подобається, писати.
Я пишу вже півроку і кайфую. Я обожнюю все. Збирати думки до купи, спостерігати виникнення нових ідей в голові, зіставляти приблизний "скелет" поста подумки, потім починати писати, ці перші слова просто випорскують з мене, гарно показуючи подальший напрямок думок. Потім люблю писати. Писати так, щоб час був неважливим. Ця справа приносить мені задоволення, от і насолоджуюсь. А ще люблю закінчувати пости. Закінчую, відчуваю маленьке щастя за те, що скоро опублікуюсь, от зараз. Перевіряти люблю, шліфувати мої тексти. А потім... Оце блоггерівське повідомлення, що "Допис вашого блогу успішно опубліковано! Переглянути допис" приносить мені дещо величне. Шмат мене відколюється, я видихаю з полегшенням, і чекаю якоїсь реакції від себе на написане. Перечитую, радію ще трохи і все. Через якийсь час можу перечитати і теж радію.
От що найбільше люблю - не жалію, що написала щось десь не так чи не те. Якщо запитають, хотіла би я хоча б що-небудь змінити в усіх моїх 47-и публікаціях, я б відповіла, що ні. Бо так воно мало бути, так воно й було.
Я пишу вже півроку і ..... дякую. Не знаю, як піде далі. Звичайно, хотілось б писати ще більше і ще краще. Але передбачати не вмію. Тому наразі вітаю вас, мої любі, зі святечком! Хотілось, щоб ви були. Хай буде вас мало, хай багато, хай як би ми в реальному житті часто бачились чи взагалі б одне одного не знали. Просто, будьте далі з цим блогом. Якби мене ніхто не читав, нікому б і не писала. Спасибі вам усім.
Я пишу вже півроку і мені досі цікаво писати далі. У лютому для мене почався час тематичних постів, таких як Виключно дівчачий пост та Подорож. А один Blog Battle чого коштує? Я експериментувала з формами, виглядами, типами постів. Складала різні списки, вставляла фото, нарешті почала себе відчувати вільніше з самими текстами. Я почала писати те, що от-от на думці. Хоча, звичайно, дуже ще ретельно відбирала потрібні слова.
Я пишу вже півроку і радію. Коли почався березень, я дала собі волю. Це поки що найпродуктивніший місяць з усіх. А причина в тому, що я дійсно підсіла на пости. Я писала і писала, писала і писала... Писала багато, писала мало, писала, як хотіла. З'явилась впевненість в собі і в тому, що мене будуть читати, мене захочуть читати і що все це не дарма. Саме через це іноді я дозволяла собі загубити лінію поста, написати трохи нісенітниці, трохи влити новизни і можливо чогось на кшталт сенсації в блог. Доказами є пости Не думаю та Про надзвичайно особливий день, котрі досі мені так сильно подобаються.
Я пишу вже півроку і досі люблю різноманітність. Травень - місяць моїх великих постів. Я зараз не про розмір. А про те, як вони мені давались і які умови передували усім моїм словам там. Було різне: і Класний пост, котрий готувала майже місяць, і Список речей, які я б хотіла зробить... якнайшвидше, котрий вийшов майже спонтанно, але зараз він є чи не найголовнішим постом взагалі. Для Перегляд телевізора раз на місяць довго збирала інфу, підбирала смішні і правдиві слова. В Дуже музичний пост вилила багато чуттєвості. Сподівалась, що він стане популярним, бо писала надзвичайно щиро та бережно. Проте найпопулярнішим став пост Про хвороби, випускний і все інше. Мабуть, я туди більше виклала себе справжню. Чомусь згадую, як невідомо чому було боляче писати його. Як було сумно, як неприємно, що можу тільки отак писаниною відчути себе частиною компанії. В моєму житті було багато випадків, коли дуже сильно хотіла втікти і забути все на світі. Оцей був найболючішим і найвідразливішим.
Я пишу вже півроку і намагаюсь не зупинятись. В червні писанина давалась важко. Єдиною причиною була явна недостача часу на це, та й на будь-що, взагалі-то. Писалось мало, проте ні краплини інтересу писати не зникло. Для посту Кокіс, пам'ятаєш? добірно збирала спогади, писала і раділа з того всього. Ну а глянувши на Шукаєте щось цікаве? навіть неозброєним оком можна запросто сказати, що відчайдушно підбирала цікавинки. Цікаво, що ці два пости зі знаками питань у назві. Ніби я так підсвідомо і прошу якогось feedback-а від читачів, щоб не забували, щоб показували, що вони ще є і ще мене читають.
Я пишу вже півроку і не зупиняюсь. Липень закінчується, але ідеї нових постів тільки народжуються і народжуються. І я цим смакую. Сподобалось писати Трошки про мої підписки на youtube.com, я рада, що витратила на те так багато часу. Спочатку шукала хорошу інформацію, потім відбирала найкраще, потім писала, розповідала про відчуття і всілякі цікавинки. Мені сподобалось, словом, що тут ще додати? Я рада, що мені досі це подобається, писати.
Я пишу вже півроку і кайфую. Я обожнюю все. Збирати думки до купи, спостерігати виникнення нових ідей в голові, зіставляти приблизний "скелет" поста подумки, потім починати писати, ці перші слова просто випорскують з мене, гарно показуючи подальший напрямок думок. Потім люблю писати. Писати так, щоб час був неважливим. Ця справа приносить мені задоволення, от і насолоджуюсь. А ще люблю закінчувати пости. Закінчую, відчуваю маленьке щастя за те, що скоро опублікуюсь, от зараз. Перевіряти люблю, шліфувати мої тексти. А потім... Оце блоггерівське повідомлення, що "Допис вашого блогу успішно опубліковано! Переглянути допис" приносить мені дещо величне. Шмат мене відколюється, я видихаю з полегшенням, і чекаю якоїсь реакції від себе на написане. Перечитую, радію ще трохи і все. Через якийсь час можу перечитати і теж радію.
От що найбільше люблю - не жалію, що написала щось десь не так чи не те. Якщо запитають, хотіла би я хоча б що-небудь змінити в усіх моїх 47-и публікаціях, я б відповіла, що ні. Бо так воно мало бути, так воно й було.
Я пишу вже півроку і ..... дякую. Не знаю, як піде далі. Звичайно, хотілось б писати ще більше і ще краще. Але передбачати не вмію. Тому наразі вітаю вас, мої любі, зі святечком! Хотілось, щоб ви були. Хай буде вас мало, хай багато, хай як би ми в реальному житті часто бачились чи взагалі б одне одного не знали. Просто, будьте далі з цим блогом. Якби мене ніхто не читав, нікому б і не писала. Спасибі вам усім.
Вітаю! :)
ВідповістиВидалити