Про досаду і незламність

Що таке досада?
- Навіть неприємно, що я про це пишу. Але пишу, бо маю, що сказати.


Так що ж це таке?

Страшна це штука. Різношаровий шмат емоцій та відчуттів, дещо схожих на жаль, сум, відчай, розчарування. Але це - щось інакше.

Досада  - це погляд в очі близької людини, яка в такій же ситуації; і знайдена там пустота.
Досада - це абсолютна зневага до думки оточуючих.
Досада - це безрезультатність відчайдушних спроб.

Досада спроможна ламати і перекреслювати.
А букет із втоми і досади принесе з собою страшні наслідки.

Нехороша це штука, словом, і так всі розуміють. Однак, коли її відчуваєш, від цього розуміння не стає анітрохи легше чи краще. А що ж хочеться у той момент? Безперечно відчути якусь непохитність. І знайти її, як би то важко не здавалось, потрібно в собі самотужки.

Якщо без "води" і по суті:

Загалом я схильна сумніватись, але точно не тоді, коли йдеться, наприклад, про вибір факультету. Досі я була впевнена у своєму рішенні. І продовжую так само.
Однак, щось мені підказує, що я на даний момент знаходжусь в самому епіцентрі, на вершині чогось такого величезного. Звідси я маю вийти або з перемогою, або ж з поразкою. Ясна річ, здаватись я не буду. Але ж блін, де шукати сил в собі?
Здавалось б, я роблю те, що мені подобається. Прекрасно. Але що, коли те, що мені в кайф, мені не в змогу?

Для прикладу, показали тобі виграшну стратегію. А ти виконав її усю, на максимум. І тут виявилось, що ніяка вона не виграшна. І що тоді? Шукай в собі сил ще, на подальші подвиги.

На чужі стратегії не покладайся, шукай ліпше свої.



Кого я намагаюсь здивувати?
Потрібно вивертатись повністю самій, і яка різниця, наскільки воно мені зараз складно?
Усе пофіг. Якось справлюсь, не зверну, бо куди його звертати. Йду далі. Прямолінійно і неухильно.

We've got each other and that's a lot


Дякую!